Марина Єрмолаєва

Як читати склад корму для собак і котів: просто про складне?

26 червня 2025 р.

Зміст Класи корму: що це таке і в чому відмінності? Як читати склад корму? Попередження! Будь ласка, для вибору корму зверніться до ветеринарного лікаря за рекомендаціями! Ми не надаємо консультації щодо вибору харчування і не несемо відповідальності за його застосування без призначення лікаря, оскільки це може завдати шкоди вашому улюбленцю! На полицях зоомагазинів та в онлайн-зоомаркетах представлені сотні видів найрізноманітніших кормів для собак і котів. Від такого розмаїття справді розбігаються очі, і зробити правильний вибір дуже складно. Чого лише варті написи на упаковках: «тунець з анчоусами», «курка та манго», «телятина з лососем», «яловичина з томатами», «форель із зеленими бобами» тощо. Але що стоїть за апетитними назвами? Чи дійсно в кормі є форель, манго, креветки, тунець? Як обрати корисний та поживний корм саме для вашого чотирилапого друга? Класи корму: що це таке і в чому відмінності? Всі корми для хвостатих, і сухі, і вологі, умовно поділяються на чотири класи: економ; преміум; суперпреміум; холістик. Економ-раціони зазвичай добре розрекламовані: вони є не лише в зоомагазинах, а й стоять на полицях супермаркетів, невеличких магазинів, навіть є у кіосках з напоями та снеками. Ціна на такі корми дуже приваблива. Але це, власне, і всі переваги економ меню. Вони містять мінімум тваринних білків, і ті, що є, — це залишки переробки м’ясної сировини низької якості. Основу корму становлять соя, кукурудза, пшениця, залишки переробки овочів. У ньому достатньо калорій, але мінімум корисних речовин і вітамінів, тож регулярне годування таким раціоном врешті-решт призведе до розвитку різноманітних захворювань, і вам доведеться витрачатися на послуги ветеринарного лікаря. «Але ж котики та собаки із задоволенням їдять ці корми», — скажете ви. Так, це правда, але апетит у хвостатих вони викликають не тому, що корисні, а тому, що містять багато ароматизаторів та смакових добавок, які надають продукту привабливість. Однак ці добавки є сильними алергенами і негативно впливають на стан шкіри, шерсті, органи травлення, знижують імунітет. Корми преміум класу не набагато дорожчі за економні, але значно корисніші. Вони містять близько 30% якісних білків тваринного походження: м’яса, риби, птиці, субпродуктів. До складу кормів входять злаки, овочі, фрукти та ягоди, які є природними джерелами енергії, вітамінів та мінералів. Також до складу входять легкозасвоювані жири, наприклад, курячий жир чи лососева олія. В таких раціонах не використовуються фарбники та ароматизатори, вони мають природний колір і смак. Вам буде цікаво дізнатись Ожиріння у котів Раціони суперпреміум та холістик — це корми, які рекомендують ветеринари для всіх собак і котів, бо виробники створюють їх з урахуванням того, що коти і собаки — хижаки, і основу їхнього харчування в природних умовах складає м’ясо. До складу кормів суперпреміум класу входить близько 50% м’яса, а в холістик меню — 70–80% високоякісних білкових продуктів, причому сировину надають сертифіковані фермерські господарства, а риба виловлюється з природних водойм. Ці корми містять мінімум злаків, а також пропонуються беззлакові рецептури. Доповнюють м’ясо, рибу та птицю овочі, фрукти, ягоди, лікарські трави та суперфуди, які містять величезну кількість вітамінів, мікроелементів, антиоксидантів, природних пробіотиків, флавоноїдів тощо. Корми холістик повною мірою відповідають потребам котів та собак, вітаміни чи інші добавки до раціону при годуванні цим кормом треба вводити лише за рекомендацією ветеринара. Адже надлишок вітамінів так само шкідливий для улюбленців, як і нестача. Якщо ви хочете придбати корм в зоомагазині або інтернеті, як зрозуміти, наскільки він корисний та якісний? Розібратися в цьому допоможе вивчення складу продукту. Як читати склад корму? Склад на упаковці корму — це не просто перелік інгредієнтів. Це підказка, чи їстиме ваш улюбленець корм з апетитом, чи матиме алергію, проблеми з травленням або вагою. Чимало людей передусім дивляться на ціну та бренд, а насправді краще спершу уважно прочитати, що написано дрібним шрифтом після слова «склад». Як це зробити правильно? На що звернути увагу? 1. Не просто «м’ясо», а яке саме? Найкраще, коли на першому місці в складі вказане конкретне м’ясо, наприклад, «курка», «лосось», «індичка». Чим точніше це вказано — тим краще. Формулювання на зразок «м’ясні і тваринні продукти» або «білок тваринного походження» є досить туманними та зазвичай вказують на використання не якісного м’яса, а залишків м’ясного виробництва. Також важливо, в якій формі м’ясо додане. Сире м’ясо — смачне для собак та котів, але після обробки воно зменшується в об’ємі приблизно у 2–2,5 рази. Дегідратоване (висушене) м’ясо — більш концентроване джерело білка, але не таке смачне. Найкраще, коли в складі є і сире, і дегідратоване м’ясо. Це і смачно, і поживно — такий корм з більшою ймовірністю їстимуть вибагливі хвостики. 2. Ризики спровокувати алергію: на що звертати увагу? Навіть якщо ваш пес або кіт не має алергії — варто знати, які інгредієнти можуть її викликати. Яйця — одна з несподіваних, але поширених причин алергії. Цілі зерна (наприклад, пшениця, ячмінь, кукурудза) містять не лише вуглеводи, а й рослинні білки, які можуть бути алергенами. Якщо ви шукаєте причину алергії, варто звертати увагу й на джерела вуглеводів. Похідні злаків, такі як крохмаль, вважаються менш ризикованими, адже не містять білків. Курячий жир зазвичай безпечний, адже це жир, а не білок, проте іноді може викликати негативну реакцію в улюбленців з особливою чутливістю. Вітамінні добавки, наприклад, обліпиха чи водорості, викликають свербіж або інші проблеми, але лише якщо у хвостика є реакція саме на цей продукт. У більшості випадків у кормі таких добавок небагато, тому вони не викликають алергії. Придивіться, на які продукти у вашого чотирилапого була негативна реакція і не обирайте корми, де є ці компоненти. 3. Зернові або Grain Free? У здорового чотирилапого рис або овес не викликають алергію, це абсолютно нормальні компоненти корму і немає потреби спеціально їх уникати. Звичайно, якщо у хвостатого немає алергії саме на рис. Бобові (горох, сочевиця, нут) частіше стають причинами проблем із травленням та шкірою, бо містять багато рослинного білка, який гірше засвоюється. Особливу увагу звертайте на кількість бобових у складі. Якщо таких компонентів більше одного, ризик виникнення алергії зростає. Картопля або батат — нейтральні інгредієнти, які цілком можуть замінити злаки та бобові, якщо у хвостика вони викликають негативну реакцію. Загалом, вибирати корм треба з урахуванням індивідуальних особливостей собаки чи кота. Одні хвостики чудово почуваються, отримуючи корми з рисом і горохом, але мають проблеми із шавлією або гарбузами, а іншим взагалі не підходить корм із наявністю злаків, але на «ура» ідуть меню з водоростями, молюсками, чорницею, малиною та іншими травами, ягодами та фруктами. 4. Як оцінити, скільки м’яса в кормі? Вибираючи корм пам’ятайте, що згідно законодавства України компоненти у переліку мають розташовуватися в порядку зменшення кількості в кормі та за вагою до обробки. Якщо написано: свіже м’ясо 20%, дегідратоване м’ясо 20%, вівсянка 30%, то насправді м’яса буде менше, ніж вівсянки, або, у кращому випадку, їхня кількість буде однаковою, тому що сире м’ясо під час обробки зменшується в об’ємі мінімум вдвічі. Якщо на упаковці вказано: свіже м’ясо 30%, дегідратоване м’ясо 30%, вівсянка 20%, то за рахунок дегідратованого м’яса в кормі тваринних білків буде більше, ніж зерна, тобто він більше відповідає природним потребам організму хижаків. Чим далі м’ясо стоїть у складі, тим менше його насправді в кормі. Але важлива не лише кількість тваринних білків, а і їхня якість та засвоюваність. 5. Що таке аналітичний склад (таблиця з цифрами)? Всі виробники зобов’язані вказувати на упаковці корму аналітичний склад. Для більшості покупців це незрозумілі цифри, але вони дуже важливі. В аналітичному складі вказано кількість життєво важливих поживних речовин: білків, жирів, клітковини, золи, цінних добавок. Білки. Для здорових собак максимальна кількість білка у кормі не визначається, а для літніх вона має складати максимум 25%. Однак не забувайте, що є і базовий мінімум, і якщо білка менше, ніж ця кількість, то улюбленець не отримуватиме повноцінного харчування. Для собак мінімальна кількість білка в кормі — 22%, для котів — 26%. Жири. Жир у кількості до 16% підійде більшості улюбленців. Якщо у хвостатого є проблеми з печінкою, краще обирати раціон з показником жирності до 14%. Занадто жирний корм може викликати розлад травлення, блювоту або свербіж через навантаження на печінку та підшлункову залозу. Однак треба розуміти, що є чотирилапі, які потребують більшої кількості жиру, наприклад, високоактивні породи, хвостики, що займаються спортом або несуть службу. Для спортивного малінуа раціон з 26% жирності буде оптимальним варіантом, а для лабрадора, який більшість часу проводить у квартирі та схильний до набору ваги, такий корм не підходить. Клітковина. Середні показники клітковини зазвичай до 5%, але тут чимало залежить від індивідуальних потреб улюбленця. Ветеринарний лікар може порекомендувати більшу або меншу кількість клітковини в кормі залежно від стану здоров’я песика чи котика. Зверніть увагу, що різке збільшення чи зменшення клітковини в меню призводить до розладу травлення, тож якщо після переведення на новий корм в улюбленця почалася діарея, зверніть увагу на цей параметр. Можливо, річ саме в тому, що кількість клітковини помітно змінилася. Зола. Бажано, щоб золи в кормі було до 7%. Більше — не страшно, але якщо є вибір, краще менше. Кальцій та фосфор. Оптимальним буде співвідношення кальцію і фосфору ≈ 1.3, але може бути в межах від 1 до 1.5. Це важливо для росту, кісток, зубів і нормальної роботи нирок. Співвідношення мінералів більше 1,5 може знадобитися для цуценят в період активного зростання та для самок під час вигодовування потомства та в інших особливих ситуаціях. Зазвичай такі меню або додаткові мінеральні добавки призначає ветеринарний лікар. Омега-3 і омега-6. Ці жирні кислоти надзвичайно важливі для нормальної роботи всього організму, передусім для зміцнення імунітету, нервової системи та підтримання здоров’я шкіри. Ідеальне співвідношення омега-3 і омега-6 — 1:3. Якщо, наприклад, омега-3 в 6 разів менше, це може викликати розвиток запальних процесів або проблеми зі шкірою. 6. Калорійність і порція – як розрахувати? Навіть в одного корму можуть бути різні рівні калорійності. Тобто вашому улюбленцю буде достатньо порції 160 г на день корму більш калорійного, а менш калорійного йому потрібно давати 220-230 г на день. Це не добре і не погано, це просто особливості того чи іншого раціону. Просто заздалегідь вивчіть інструкцію з годування і не давайте хвостику зайвого. Звичайно, розмір порції може змінюватися залежно від віку, ступеня активності, умов утримання, стану здоров’я та інших моментів, але бажано, щоб це було в межах половини добової порції. 7. Що найважливіше при виборі корму? Не все з етикетки треба аналізувати до міліграма. Ось на що треба звернути увагу передусім: чи є у складі інгредієнти, які можуть викликати алергію саме у вашого улюбленця; вміст і форма м’яса (сире/дегідратоване) та на якому місці воно у складі; жирність — чи не надто висока, якщо хвостик спокійний, не дуже активний; клітковина, кальцій/фосфор, жирні кислоти — різкі зміни цих показників можуть викликати порушення здоров’я. Якщо є бажання збільшити кількість якогось мінералу чи вітамінів у раціоні, обов’язково проконсультуйтеся з ветеринаром; реакція на корм — найкращий раціон той, який улюбленець їсть з апетитом і завдяки якому залишається активним, веселим, має нормальну вагу, блискучу шерсть та регулярні випорожнення, що відповідають кількості з’їденого. Наостанок важливе уточнення! Всі ці поради не стосуються лікувальних дієт. Лікувальні дієти розроблені спеціально для потреб хвостиків при конкретній патології і повинні призначатися лікарем. Бажаємо вашим чотирилапим здоров’я і гарного апетиту! .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); } .show-info { background: #f2f2f2; padding: 7px 20px 10px; cursor: pointer; } .additional-info { display: none; } .additional-info.active { display: block; } .additional-info li { border-bottom: 1px solid #8BC34B; padding-bottom: .6em; } .additional-info li em { font-weight: 600; font-size: 13px; } Джерела https://www.aafco.org/consumers/understanding-pet-food/whats-in-the-ingredients-list/ https://europeanpetfood.org/pet-food-facts/fact-sheets/nutrition/understanding-pet-food-labels/ https://www.aafco.org/consumers/understanding-pet-food/selecting-the-right-pet-food/ document.querySelector(".show-info").addEventListener("click", function() { document.querySelector(".additional-info").classList.toggle("active"); }) Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - 10 правил осінніх прогулянок із собакою: проводимо час безпечно та з користю - Корисні ласощі для собак - Що таке корм холістік? - ТОП-10 найкращих кормів для котів Наші соціальні мережі .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); }

Вагітність у кішок: усе, що потрібно знати

28 липня 2025 р.

Зміст Вагітність кішки Як настає вагітність? Основні патології вагітності у кішок Дослідження для кішки-мами та кота-тата Коли у киці завершується період зростання та формування, настає статеве дозрівання. У цей час пухнасте грайливе кошеня спершу перетворюється на трохи незграбного, нервового підлітка, а потім — на дорослу, граційну кицю. Залежно від багатьох факторів, статеве дозрівання може наставати як у віці 3,5 місяця, так і більше ніж через 12 місяців після появи на світ. Які фактори впливають на швидкість досягнення статевої зрілості? Кішки зазвичай дорослішають швидше, ніж вусаті «хлопчики», особливо це стосується дрібних порід. Киці маленьких порід готові до виношування потомства вже у 3,5-4 місяці. Також прискорює процес статевого дозрівання проживання кошенят у колективі, серед братів і сестер. У цьому випадку у 4-5 місяців більшість кошенят вже виявляють статевий інтерес. Швидко дорослішають безпритульні котики, оскільки через складні умови життя їм потрібно якомога швидше вирости, вибороти свою територію у конкурентів і залишити потомство. Також дослідники помітили, що раніше стають статевозрілими кошенята, народжені в теплу пору року, а також домашні, які живуть у комфортних умовах із постійним природним та штучним освітленням. Статеве дозрівання відбувається повільніше у самців — вони починають дорослішати у 5–9 місяців, особливо коти великих і довгошерстих порід, кошенята, які не отримують повноцінного харчування, ослаблені або мають проблеми зі здоров’ям. Важливу роль у темпах статевого дозрівання відіграє генетика: чим раніше подорослішали батьки, тим швидше стануть дорослими їхні кошенята. Про настання статевої зрілості у кішки свідчить початок естрального циклу, що складається з п’яти етапів: проеструс, еструс, інтереструс, анеструс і діеструс. На початковому етапі (проеструс) кішка готується до спарювання: вона стає лагідною, грайливою, треться головою об меблі та людей, частіше ходить до лотка. Зауважте, що під час першої тічки запліднення вкрай небажане! Вам буде цікаво дізнатись Ожиріння у котів Тічка зазвичай триває 5–8 днів, у цей час кішка поводиться неспокійно, голосно нявкає, треться об предмети, може ставати у характерну позу для спарювання. Тічка може повторюватися як із невеличким інтервалом у 2–3 дні, так і через кілька місяців — усе залежить від особливостей улюбленця та умов утримання. Цікаво, що овуляція у кішки індукована, тобто яйцеклітини виділяються тільки після спарювання — механічна стимуляція під час статевого акту викликає овуляцію. Якщо спарювання не було або воно було неуспішним, то овуляції не буде і кішка не завагітніє. Як вже зазначалося, під час першої тічки кішку спарювати не варто — це надто небезпечно для її здоров’я та потомства. Хоча практично кожна киця може народити вже у віці 6–7 місяців, рання вагітність часто призводить до ускладнень під час пологів, проблем із лактацією та появи хворих кошенят. Виникає питання: з якого віку можна в’язати кішку? Оптимальний вік для першого спарювання не раніше 12–14 місяців, після того як кішка стала цілком дорослою і сформувалася фізично. Надто пізня вагітність, після 7-8 років, також небажана, оскільки ризики ускладнень зростають. Вагітність кішки Вагітність у кішки — це фізіологічний стан, коли в її матці розвиваються кошенята, зачаті в результаті запліднення яйцеклітин сперматозоїдами кота. Загалом процес дуже схожий на вагітність у людей, але триває набагато менше — приблизно 63–66 днів. В особливих випадках можливі відхилення — від 58 до 70 днів. Перед спарюванням обов’язково потрібно перевірити стан здоров’я кішки (аналізи, вакцинація), зробити обробку від паразитів, обговорити в’язку з ветеринаром, з’ясувати, чи можуть виникнути будь-які ускладнення тощо. Якщо в’язка не планується — краще стерилізувати кішку до першої тічки або після неї, щоб уникнути пухлин молочних залоз та піометри в майбутньому. Як настає вагітність? У період еструсу (тічки) кішка готова до спаровування. Вона стає більш активною, голосно «співає», треться об речі, періодично завмирає у специфічній позі (відводить хвіст вбік). Під час статевого акту настає овуляція. Власне запліднення відбувається через кілька годин, коли яйцеклітини вивільняються й зустрічаються зі сперматозоїдами у фаллопієвих трубах. Після запліднення утворюється зигота, яка ділиться та рухається в матку. Приблизно на 6–12-й день після запліднення ембріони прикріплюються до слизової матки й починається вагітність у повному сенсі. Цей процес називається імплантацією. Зазвичай вагітність триває 63 дні, тобто близько 9 тижнів. Після 55-го дня бажано зробити УЗД для оцінки стану плодових міхурів і серцебиття кошенят. У перші кілька тижнів вагітності поведінка кішки майже не змінюється. Потрібно бути дуже уважним, щоб помітити, що киця стала спокійнішою, більше спить, уникає зайвої активності. Вона частіше просить уваги, прагне, щоб її гладили та чухали, більш ласкава. Водночас може змінитися апетит, киця проситиме добавки або, навпаки, не з’їдатиме звичайну порцію. На 16–21 день вагітності у киці починають набухати та рожевіти соски — особливо це помітно у першовагітних кішок. Таке явище називається pink-up. Шкіра навколо сосків стає дуже чутливою, кішка може не давати торкатися до живота. Під час вагітності тічка відсутня. У домашніх умовах точна діагностика на ранніх етапах складна — без УЗД можна лише підозрювати вагітність за поведінкою та станом сосків. Для точного підтвердження рекомендовано зробити УЗД у клініці через 3 тижні після передбачуваного запліднення. На 5-му тижні майбутня пухнаста мама починає значно більше їсти і набирати вагу. У цей період, коли вагітність вже не викликає сумнівів, варто запропонувати їй спеціальний корм, збагачений певними поживними речовинами і мінералами, що сприяють нормальному розвитку ембріонів та забезпечують гарне самопочуття. На 5-му тижні ви вже можете відчути ембріони, якщо обережно промацаєте киці живіт. На 6-му тижні живіт стає більш помітним, а на 7-му тижні вже можна відчути долонею ворушіння кошенят. Сильно натискати на живіт з цього моменту не можна, щоб не спровокувати викидень. В останні два тижні вагітності активність кішки мінімальна. Вона багато спить, не виходить на вулицю, мало пересувається по оселі, стає дратівливою і весь час намагається сховатися у затишному захищеному місці. Біля вульви у цей період можна помітити білі виділення. Якщо кішка відмовляється від їжі більше доби, у неї з’являється слабкість, піднімається температура, з піхви відчувається неприємний запах — необхідно терміново звернутися по допомогу до ветеринарного лікаря. Основні патології вагітності у кішок На жаль, вагітність та пологи у киць не завжди проходять без проблем. Щоб розуміти, що з улюбленицею щось не так, розкажемо про найпоширеніші патології вагітності. Резорбція ембріонів Цей процес іноді спостерігається у перші 30 днів вагітності. Організм ніби «розсмоктує» ембріони і вагітність переривається таким дивним чином. Ознаки резорбції: раптово зникають симптоми вагітності; відзначається незначна кровотеча або нехарактерні виділення з піхви; іноді жодні симптоми не вказують на резорбцію. Причинами такого явища зазвичай стають стрес, інфекції (вірусні: панлейкопенія, герпес), гормональні збої, генетичні дефекти ембріонів. Діагностувати резорбцію можна лише за допомогою УЗД. Завмерла вагітність (завмирання плодів) Це випадок, коли ембріони гинуть, але не виводяться назовні. Ознаками завмирання вагітності є погане самопочуття киці, відсутність апетиту або повна відмова від їжі, коричневі або смердючі виділення з вульви. Живіт кішки перестає рости. Такий стан надзвичайно небезпечний для улюблениці! Мертві плоди можуть викликати інфекцію або отруєння організму. При найменшій підозрі на завмирання плодів необхідно терміново звернутися в клініку і зробити УЗД, а потім вживати заходи, які рекомендує лікар. Піометра (гнійне запалення матки) Піометра — ускладнення, яке може виникнути після тічки або внаслідок гормонального збою. У киці підвищується температура тіла, з’являються гнійні або кров’янисті виділення з піхви, зникає апетит, спостерігаються блювання, апатія, слабкість. Цей стан є загрозою для життя! Кішці потрібна негайна медична допомога — термінова стерилізація або лікування антибіотиками (при легких формах хвороби). Дистоція (ускладнені пологи) Часом улюблениця не може народити самостійно. Причини можуть бути найрізноманітніші: вузький таз, слабка родова діяльність, дуже великі або мертві плоди, неправильне положення кошенят. Тут також не обійтися без допомоги фахівця, бажано в умовах стаціонару. При слабкій родовій діяльності знадобиться стимуляція медикаментами, а якщо тривалі пологи загрожують життю кішки та малят, робиться кесарів розтин. Еклампсія (післяродова гіпокальціємія) Ускладнення, яке зазвичай виникає після пологів у кішок через неправильне харчування або вигодовування великої кількості кошенят. Мати відчуває різке зниження кальцію і відповідні проблеми зі здоров’ям. Симптоми еклампсії: тремор, судоми; слабкість, неспокій; зниження температури, втрата свідомості. При наявності таких порушень здоров’я потрібне термінове внутрішньовенне введення кальцію. Аборт (викидень) Причиною викидня можуть бути травма, отруєння, інфекційні захворювання або сильний стрес. Ознаками аборту є вигнання ембріонів (якщо вагітність переривається на ранніх термінах, воно може бути непомітним), кров’янисті виділення з піхви, зникнення зовнішніх ознак вагітності. Незалежно від того, як триває вагітність, слід уважно стежити за станом майбутньої мами і за найменших ознак проблем звертатися до лікаря. Досить часто патології вагітності є наслідком проблем зі здоров’ям у хвостатих батьків (інфекції, хронічні хвороби), спадковими захворюваннями або гельмінтозом. Щоб запобігти небажаним ускладненням слід ще до в’язки провести огляд кота та кішки. Дослідження для кішки-мами та кота-тата Перед спарюванням відповідальні петбатьки з’ясовують стан здоров’я кота та кішки. Спершу рекомендується зробити загальний клінічний огляд: перевірити температуру, стан зубів, шерсті, лімфовузлів, серця, легень. На основі огляду ветеринар оцінить стан здоров’я майбутніх батьків. Для виявлення прихованих хвороб та запальних процесів робиться аналіз сечі, загальний аналіз крові та біохімія. Обов’язковими є тести на інфекції: FeLV — вірус лейкозу кішок; FIV — імунодефіцит кішок (аналог ВІЛ). Тест проводиться з однієї краплі крові. Якщо один із батьків позитивний — спарювання категорично заборонене! Також рекомендується здати аналізи на коронавірус (FCoV), щоб уникнути FIP, токсоплазмоз, хламідіоз, мікоплазмоз. Для племінного розведення важливо здати ПЛР або ІФА-тести, бо ці збудники можуть спричинити резорбцію плодів, аборти або інфекції у кошенят. За 7–14 днів до в’язки слід провести дослідження калу на наявність внутрішніх паразитів — глистів та найпростіших (лямблій, кокцидій). Якщо аналізи виявляють паразитів, спочатку проводиться дегельмінтизація, потім — повторне дослідження, і лише після цього допускається спарювання. Для породистих котів і кішок особливо важливо пройти генетичне тестування, аби уникнути передачі спадкових захворювань майбутнім кошенятам. Рекомендується перевірити: PKD — полікістоз нирок (характерний для персів, британців); HCM — гіпертрофічна кардіоміопатія (зустрічається у британців, сфінксів, мейн-кунів, регдолів); PRA, PK-def, SMA — у певних порід. Такий тест робиться один раз у житті улюбленця, для нього необхідні зразки слини або крові. Щеплення від головних вірусів, які обов’язково потрібно зробити майбутнім котобатькам: Панлейкопенія (смертельно небезпечна котяча чума), ринотрахеїт (герпесвірус), кальцивіроз, сказ. Зверніть увагу, це потрібно робити перед в’язкою. Під час вагітності вакцинувати кішку не можна! Кішці можна робити щеплення лише тоді, коли вона цілком здорова, не заражена гельмінтами. За потреби за призначенням ветеринара може знадобитися додаткова вакцинація FeLV (вірус лейкозу), якщо кішка виходить на вулицю і спілкується з іншими котами. До вакцинації потрібно зробити тест, переконатися, що кішка не має цього вірусу. Також не рекомендується проводити без нагальної потреби обробку вагітної кішки від паразитів. Якщо паразитів дуже багато, протипаразитарна терапія проводиться після консультації з ветеринаром, оскільки не всі препарати безпечні для майбутніх мам — деякі можуть спричинити проблеми. Певні препарати категорично заборонені вагітним кішкам, бо можуть викликати викидень (резорбцію плодів), деформації кошенят (тератогенну дію), сильні отруєння матері. Тож не можна проводити обробку улюблениці «про всяк випадок». Під час вагітності кішка дуже чутлива до токсичних речовин. Через плаценту деякі препарати можуть впливати на ембріони або новонароджених кошенят, а якщо кішка вже народила і годує малечу, то через молоко токсини передаються кошенятам і негативно впливають на їхнє здоров’я та розвиток. Коли киця народжує та починає годувати кошенят, їй потрібно створити певні умови. По-перше, забезпечити пухнасту маму відповідним кормом у необхідній кількості (під час лактації кішка їсть набагато більше, ніж зазвичай) та чистою водою. Після того, як всі малюки з'явилися на світ, мама-кішка починає їх активно вилизувати та годувати. Часом трапляється, що кішка не виявляє материнських почуттів, тоді вам доведеться приготувати спеціальну суміш – замінник молока, гладити животики, щоб малюки випорожнювалися, і порадитися з ветеринаром щодо наступних дій. Якщо з кицею все гаразд, то інстинкти підкажуть їй і кошенятам, що робити далі. Можливо, доведеться допомогти малюкам знайти сосок і трішки натиснути на нього, щоб з’явилося молоко, і пухнастик зрозумів, що робити. Стежте, щоб малюки їли кожні півтори-дві години. Одразу після пологів постарайтеся акуратно замінити підстилку або підкласти одноразову пелюшку, а коли кішка відійде попити чи на лоток, швидко поміняйте брудний килимок чи матрац на чистий. Можливо, киця буде не в захваті від ваших маніпуляцій, бо природний інстинкт захисту потомства змушує її бути агресивною, ховати малюків від всіх. Тож дійте максимально спокійно та ненав’язливо, щоб не турбувати породіллю та крихіток. Коли на світ з'являється нове життя, це дуже особливий момент, радісний і хвилюючий водночас. Щоб усе було добре, уважно стежте за кішкою протягом вагітності, за наявності тривожних симптомів не зволікайте із візитом до лікаря, а коли кошенята народяться, подаруйте їм та хвостатій мамі турботу та ласку. .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); } Перейти в каталог Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Як зрозуміти що у кота глисти: поради щодо лікування гельмінтозу - ТОП-10 найкращих кормів для котів - Закриті туалети для котів - Стерилізовані коти - Як купати кота? Наші соціальні мережі .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); }

Аналіз сечі котів

29 травня 2025 р.

Зміст Що таке сеча і як вона утворюється? Коли треба здавати аналіз частіше? Як зібрати сечу у кота? Весна — період загострення хронічних недуг у домашніх улюбленців. Саме в цей час рекомендується відвідувати ветеринарну клініку і робити планові огляди. Це стосується як песиків, так і котиків, навіть якщо вони не виходять гуляти на вулицю. Річ у тім, що незалежно від умов життя коти схильні до захворювань сечовидільної системи, причому деякі породи мають до цього вроджену схильність. Часто гостре запалення нирок та органів сечовидільної системи переростає в хронічне і більшу частину року улюбленці почуваються непогано. Але зимовий холод, нестача сонячного світла, авітаміноз, перепади погоди призводять до того, що в котів, як і в людей, загострюються хронічні захворювання, зокрема хвороби нирок та сечовидільної системи. Давайте детальніше розглянемо питання, як за допомогою аналізу сечі кота можна дізнатися про стан його здоров’я, у яких випадках бажано здавати аналіз сечі частіше та які проблеми можуть свідчити про труднощі із сечовипусканням у кішок. Що таке сеча і як вона утворюється? Сеча — це рідина, що утворюється в нирках і виводиться з організму через сечовидільну систему. За допомогою сечі організм виводить продукти обміну речовин, надлишки води, солі, токсини та ін. Як утворюється сеча? Процес утворення  в організмі жовтуватої рідини зі специфічним запахом складається з трьох основних етапів: фільтрація — у клубочках нирок кров очищається від зайвих речовин і води, там утворюється первинна сеча; реабсорбція — у ниркових канальцях корисні речовини (наприклад, глюкоза, амінокислоти, вода) потрапляють у кров; секреція — до первинної сечі додаються шкідливі речовини, токсини, лікарські препарати, які необхідно вивести з організму. Після цих процесів формується кінцева (вторинна) сеча, яка через сечоводи потрапляє в сечовий міхур і виводиться з організму через сечовипускальний канал. З чого складається сеча у котів? Склад сечі залежить від багатьох факторів, передусім це кількість спожитої води, харчування, фізичний стан улюбленця. Близько 95% сечі складає вода. Решта 5% — це продукти життєдіяльності організму. Це мінеральні речовини (натрій, калій, кальцій, магній, хлориди, сульфати, фосфати), продукти, що утворилися в результаті обмінних процесів, зокрема сечовина, креатинін, сечова кислота, органічні речовини, серед яких гормони, ферменти та аміак, а також залишки ліків, якщо вони вживалися. Нормальна сеча котів має світло-жовтий колір, слабокислу реакцію (pH 6-7), а її склад може змінюватися залежно від стану здоров’я кота. Вам буде цікаво дізнатись Ожиріння у котів Під час планового огляду або при наявності проблем зі здоров’ям котика лікар зазвичай призначає аналіз сечі. Що дозволяють визначити результати аналізу? Виявити захворювання нирок (ниркова недостатність, нефрит, пієлонефрит). Визначити наявність проблем із сечовивідною системою (цистит, уретрит, сечокам’яна хвороба). Контролювати рівень глюкози при діабеті. Оцінити  загальний стан організму (при підготовці до операції або при хронічних хворобах). Виявити наявність інфекції або запалення. Аналіз кольору і прозорості рідини дає можливість судити про зневоднення, наявність крові або інфекції. Кислотність сечі та помітні у ній кристали солі дозволяють виявити схильність до утворення каменів. Якщо у рідині є білок, це ймовірно є симптомом хвороб нирок. При діабеті в сечі є глюкоза. Наявність кетонових тіл вказує на  порушення обміну речовин. Також аналіз може виявити у сечі лейкоцити та бактерії, які є ознакою інфекції або запалення. Якщо поведінка кішки змінилася, вона стала частіше відвідувати лоток, жалібно нявкати під час сечовипускання, у сечі з’явилася кров або змінився запах, слід негайно звернутися до ветеринарного лікаря. Якщо котик почувається добре, їсть з апетитом, залишається активним і відвідує лоток як завжди, то аналіз сечі достатньо здавати раз на рік під час планового візиту до ветеринарного лікаря. Регулярні огляди  допомагають виявити приховані проблеми з нирками, сечовидільною системою або обміном речовин на ранніх стадіях. Коли треба здавати аналіз частіше? Деяким котикам одного огляду на рік може бути недостатньо. Котам старше 7 років  рекомендуються огляди та аналіз сечі кожні півроку, оскільки з віком підвищується ризик хронічної ниркової недостатності. Також регулярних відвідин ветеринара потребують коти, які мають хронічні захворювання (ниркова недостатність, діабет, сечокам’яна хвороба). Залежно від діагнозу та стану улюбленця клініку слід відвідувати раз на 1-6 місяців. Після лікування інфекцій чи запалень слід здавати аналіз сечі через 1–2 тижні після завершення курсу, щоб переконатися, що з котиком все гаразд, немає ускладнень, інфекції та хвороба не переходить у хронічну стадію. Якщо кішка виявляє занепокоєння під час сечовипускання, часто відвідує лоток, ви помітили, що склад та запах сечі змінився, не слід чекати планового огляду, до фахівця треба звертатися негайно. При лікуванні сечокам’яної хвороби у кота після першого аналізу слід здати повторний через 2-4 тижні, щоб визначити ефективність лікування та дієти. Після видалення каменів або катетеризації контрольний аналіз призначається через 1–2 тижні. Якщо в процесі лікування будь-якої хвороби ветеринар призначив нові препарати, аналіз сечі для оцінки ефективності лікування призначається зазвичай через 4 тижні. Крім аналізу сечі, коту з підозрою на сечокам’яну хворобу знадобиться УЗД сечового міхура для контролю стану каменів та загальної роботи сечової системи. Які параметри сечі важливо контролювати при хворобах нирок? Щільність — показує, наскільки добре нирки концентрують сечу. Білок у сечі та співвідношення білка та креатиніну в сечі — підвищений рівень вказує на прогресування хвороби. Наявність бактерій та лейкоцитів — дозволяє виявити інфекції. pH сечі та кристали — для контролю ризику утворення каменів. Крім аналізу сечі котам із хворобами нирок слід регулярно здавати біохімічний аналіз крові (креатинін, сечовина, SDMA) та контролювати рівень фосфору й електролітів. Якщо у кота проблеми з сечовипусканням, це може свідчити про інфекцію, цистит, сечокам’яну хворобу або ниркові патології. Важливо помітити зміни в поведінці хвостика, щоб вчасно звернутися до ветеринара. Ознаки, що у кота є проблеми із сечовипусканням: часте відвідування лотка з виділенням незначної кількості сечі; нявкання, стогін, напруження під час сечовипускання; сухий наповнювач, хоча кіт намагається мочитися — це може вказувати на непрохідність уретри, стан небезпечний для життя!; зміна кольору сечі — рожевий або червоний відтінок вказує на наявність крові; різкий, неприємний запах — можливий запальний процес або інфекція; кіт ходить в туалет у незвичних місцях — це часто відбувається через нестерпний біль або дискомфорт; вилизування статевих органів частіше, ніж зазвичай — може намагатися зняти таким чином біль; відсутність апетиту, млявість, блювання. Терміново потрібно їхати в клініку, якщо кіт не зміг сходити на лоток понад 12 годин, сильно кричить у лотку, у сечі помітна кров. У самців непрохідність сечовивідних шляхів може розвиватися дуже швидко і призвести до летальних наслідків за 24–48 годин! Якщо кіт не може попісяти — це невідкладна ситуація, яка потребує негайного лікування у клініці. Як зібрати сечу у кота? Зібрати сечу у кота для аналізу можна як у домашніх умовах, так і у ветеринарній клініці. Спосіб 1. Спеціальний наповнювач, який не поглинає вологу. Цей варіант можна використовувати, якщо кіт звик ходити в лоток з наповнювачем. Придбайте у ветаптеці спеціальний наповнювач, що не вбирає рідину (пластикові кульки). Помийте та висушіть лоток, висипте туди наповнювач і зачекайте, поки кіт відвідає туалет. Потім за допомогою стерильного шприца або піпетки зберіть сечу та перелийте в контейнер. Спосіб 2. Чистий лоток (без наповнювача) Для котів, які можуть сходити в порожній лоток або лоток із сіткою, це найкращий варіант. Вимийте лоток гарячою водою без миючих засобів та ретельно просушіть. Вкладіть сітку за потреби. Дайте коту справити потребу, а потім  обережно перелийте сечу в контейнер або наберіть шприцом. Якщо ви збираєте сечу кота для аналізу самостійно, важливо дотримуватися певних правил. Використовуйте лише стерильний контейнер, який можна купити навіть у звичайній аптеці. Аналіз в клініку слід доставити протягом 1–2 годин після збору. Якщо це неможливо, зберігайте сечу в холодильнику, але не більше 4 годин. Спосіб 3. Катетер або пункція (у клініці) Цей спосіб використовується, якщо кіт не дає зібрати сечу вдома або необхідно зробити стерильний аналіз. Катетер вводять у сечовий міхур кота через сечовивідний канал. Цистоцентез (пункція через живіт) — робиться у ветеринарній клініці для максимально точного аналізу — це є золотим стандартом дослідження. Чому цистоцентез кращий за інші методи? По-перше, він забезпечує стерильність — сечу беруть без контакту з уретрою, геніталіями та зовнішнім середовищем. Це особливо важливо при діагностиці інфекцій сечовивідних шляхів (ІСШ). Оскільки сеча надходить на аналіз безпосередньо з сечового міхура, результат є більш достовірним, ніж при зборі з лотка чи катетера, де можливе потрапляння до рідини мікроорганізмів та домішок. Цей варіант ідеально підходить для бактеріологічного посіву, якщо потрібно перевірити, чи є бактеріальна інфекція. Зразок, отриманий через цистоцентез, дасть 100% коректний результат. Цистоцентез дає можливість провести дослідження максимально швидко — лікар одразу отримує чистий зразок, немає потреби чекати, доки котик сходить в туалет. Крім того, цистоцентез, який робить досвідчений лікар, не викликає дискомфорту і не подразнює сечовий канал на відміну від катетеризації. Як проводится цистоцентез? Для отримання аналізу сечі безпосередньо із сечового міхура ветеринар використовує тонку стерильну голку, яку вводять через черевну стінку прямо в міхур. Процедура зазвичай швидка і безболісна (може виконуватися без знеболювання). Попри переваги, цистоцентез не завжди є необхідним. Якщо треба просто перевірити pH, білок чи кристали, достатньо збору сечі з лотка. Але для точної діагностики інфекцій, запалень чи бактеріальних уражень цей метод — найкращий. Піклування про здоров’я улюбленця — запорука його довгого та щасливого життя у вашому домі. З огляду на те, що хвороби нирок та сечовивідних шляхів дуже поширені у котів, цьому питання потрібно приділяти окрему увагу. Щороку проходьте плановий огляд у ветеринара, аби переконатися, що з пухнастим все гаразд. Якщо ви помітили порушення поведінки або проблеми із сечовипусканням — негайно звертайтеся до клініки, зволікання може вартувати улюбленцю здоров’я і навіть життя! .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); } Перейти в каталог Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Як зрозуміти що у кота глисти: поради щодо лікування гельмінтозу - ТОП-10 найкращих кормів для котів - Закриті туалети для котів - Стерилізовані коти - Як купати кота? Наші соціальні мережі

Хвороби морських свинок

8 травня 2025 р.

Зміст Загальні вимоги для утримання морських свинок Хвороби морських свинок Сечокам’яна хвороба свинок Профілактика Морська свинка — це маленький гризун із родини свинкових (Caviidae), який походить із Південної Америки. Їхні дикі предки мешкали у високогірних районах Анд і були одомашнені ще близько 3000 років тому. Спершу морських свинок розводили як свійських тварин, але згодом вони стали домашніми улюбленцями, оскільки просто неможливо не замилуватися такими чарівними мордочками і залишитися байдужим до радісного чи ласкавого муркотіння. До Європи морські свинки потрапили у XVI столітті завдяки іспанським та португальським мореплавцям та швидко стали популярними домашніми улюбленцями. Сьогодні вони є одними з найбільш популярних декоративних гризунів. Назва «морська свинка» звучить незвичайно, адже ці звірятка не мають нічого спільного ані з морем, ані зі свинями. Існує кілька версій того, чому ці милі пухнастики отримали таку назву. Ймовірно «морськими» їх назвали тому, що вони потрапили до Європи з Південної Америки через океан, тобто були «заморськими», але назва швидко скоротилася до «морських». У деяких мовах назва вказує на заморське походження цих улюбленців. Наприклад, в англійській мові морська свинка — guinea pig, тобто назва натякає на далеку країну Гвінею, що розташована десь за морями, хоча морські свинки там ніколи не жили. Чому свинок назвали свинками? Можливо, причиною стало те, що ці малюки видають кумедні звуки, схожі на рохкання, і нагадують маленьких поросят. Їхня міцна статура та округлі форми теж роблять їх схожими на поросят. Ці милі створіння причарували мільйони людей, аматори доклали чималих зусиль до створення нових порід, тож нині за бажанням ви можете обрати собі улюбленця серед понад 60 порід — з гладенькою або кучерявою, довгою або короткою, блискучою або пухнастою шерстю чи зовсім без шерсті. Якщо вас цікавлять ці улюбленці, давайте в загальних рисах з’ясуємо, які умови їм потрібні для життя вдома, а також детально розглянемо, які проблеми зі здоров’ям  трапляються найчастіше. На жаль, ветеринарів-ратологів не так багато, а хворобі легше запобігти, ніж лікувати. Тож поговоримо про здоров’я і хвороби морських свинок. Загальні вимоги для утримання морських свинок Основні характеристики морських свинок. Розмір: 20–30 см завдовжки Вага: 700–1200 г Тривалість життя: 5–8 років (іноді до 10) Харчування: трава, сіно, зелень, спеціальні сухі корми, овочі, фрукти Характер: лагідні, соціальні, люблять компанію Морські свинки — невибагливі, але дуже соціальні створіння, яким потрібний правильний догляд. Ось кілька базових правил, дотримання яких дозволить прожити вашому улюбленцю довге та щасливе життя. Передусім знадобиться простора оселя з окремими зонами для корму, відпочинку, ігор та прогулянок. Чим більше, тим краще. Важливо забезпечити хорошу вентиляцію та м'яку підстилку (наприклад, із пресованих деревних гранул, присипаних тирсою, тирси або сіна). Надзвичайно важливе правильне харчування. Основу раціону складають якісне сіно, трава, зелень (60-80%), спеціальні беззернові корми для морських свинок. Овочі та фрукти треба давати 2-3 рази на тиждень, як смаколики. Обов'язково додавайте до раціону улюбленця продукти, багаті на вітамін C, оскільки організм цих гризунів не здатний синтезувати його самостійно. Вам буде цікаво дізнатись: Як доглядати морську свинку? Морські свинки дуже соціальні, для нормального самопочуття та психологічного здоров’я їм необхідне спілкування з родичами чи людьми. Якщо ви не можете приділяти улюбленцю багато часу, заводьте пару чи групу свинок. Важливий момент — гігієна та догляд. Клітку потрібно чистити не рідше 2-3 разів на тиждень, а миски та напувалки мити щодня. Частого купання морські свинки не потребують, більше того — контакт з водою для них є сильним стресом. Купати пухнастика варто лише коли він дуже сильно забруднився, в інших випадках достатньо протерти шерсть мокрою серветкою та обсушити рушником. Свинок із шерстю середньої та великої довжини слід регулярно розчісувати. Морським свинкам потрібні безпечні іграшки, тунелі та укриття, щоб вони могли ховатися та відчувати себе у безпеці. Ці симпатичні малюки подарують вам багато щасливих хвилин, будуть радувати кумедними витівками, безпосередніми та щирими проявами любові. Такі маленькі пухнасті друзі чудово знаходять спільну мову як з дорослими, так і з дітьми. Існує безліч порід морських свинок, які відрізняються зовнішнім виглядом та типом шерсті. Найпопулярніші породи: американські. Коротка, гладка шерсть, невибагливість у догляді та доброзичливий характер роблять їх відмінним вибором для початківців. альпаки. Довга і кучерява шерсть потребує регулярного догляду, розчісування. Свинки мають дуже незвичайний та привабливий вигляд. рекс. Ці пухнастики мають коротку густу хвилясту шерсть, що робить їх схожими на плюшеві іграшки. абіссінська. Шерсть цих свинок росте розетками, тому вони трохи кудлаті і надзвичайно кумедні. Ця порода відзначається активністю, грайливістю та чудовим апетитом. скінні. Безшерста порода, що відзначається дружелюбністю та любить сидіти на руках. Також ці свинки стануть вам чудовими співрозмовниками, бо дуже люблять спілкуватися вголос. перуанські. Ці свинки мають дуже довгу шерсть, вона може сягати 30 см, тож потребує не лише регулярного розчісування, але й підстригання або зачісування, бо інакше заважатиме свинці бігати. Порода морської свинки — це не лише зовнішній вигляд; кожна порода має специфічні особливості здоров’я. Довгошерсті породи схильні до проблем зі шкірою. Рекси та абіссінці мають схильність до алергії та подразнення шкіри, тому важливо вибирати для них м'які підстилки та не допускати перебування у приміщеннях з дуже сухим повітрям. Безшерсті свинки частіше застуджуються, тож не бажано тримати їх на протязі. Тривалість життя морських свинок становить 5-8 років, але при гарному догляді та правильному харчуванні вони можуть жити до 10 років незалежно від породи. Вибираючи породу морської свинки, враховуйте не лише зовнішній вигляд, а й особливості догляду, щоб забезпечити улюбленцю комфортне та щасливе життя. Хвороби морських свинок Морські свинки, як і будь-які інші домашні улюбленці, іноді хворіють. Зважаючи на їхні фізіологічні особливості, важливо своєчасно виявляти симптоми захворювань і звертатися до ветеринара для встановлення діагнозу та призначення лікування. Основні хвороби морських свинок, про які важливо знати. Респіраторні захворювання. Морські свинки дуже чутливі до респіраторних інфекцій. Основними збудниками хвороби є бактерії (особливо Bordetella bronchiseptica) та віруси. Інфекції можуть бути спричинені поганими умовами утримання, зокрема протягами, низькою температурою або високою вологістю у приміщенні. Стоматологічні проблеми. Зуби морських свинок відростають протягом усього життя, тому при неправильному харчуванні досить часто відзначається надмірне зростання зубів або інфекції ротової порожнини. Сечостатеві інфекції та камені в сечовивідних шляхах. Морські свинки схильні до утворення каменів у сечовому міхурі та інфекцій сечостатевої системи, особливо самці. Спричиняють хворобу, надлишок кальцію та нестача води та свіжої трави або зелені в раціоні. Гастроентерит. Захворювання травної системи зазвичай виникають через неправильне харчування або стрес. Найчастіше це діарея або запор. Синдром раптової смерті. Це складний і маловивчений синдром, при якому морська свинка раптово помирає, навіть якщо здається цілком здоровою. Його причинами можуть бути серцево-судинні порушення або інші внутрішні хвороби. Профілактика хвороб морських свинок досить проста і не потребує особливих зусиль чи багато часу. Подбайте про збалансоване харчування улюбленців. Не менше 70% раціону мають складати сіно й трава, а решту — спеціальний зерновий корм та свіжі сезонні овочі й фрукти. Підтримуйте чистоту в помешканні улюбленця, щоденно мийте напувалку та миски, піклуйтеся про шерсть та шкіру. Простежте, аби у приміщенні, де живуть свинки, була оптимальна температура (18-24 °С) та вологість близько 50%. Подбайте, аби морські свинки не переохолоджувалися, не перебували на протязі та захищайте їх від стресу. Рекомендується регулярно  проходити профілактичний огляд у ветеринара, щоб виявити можливі проблеми зі здоров’ям на ранніх стадіях. Сечокам’яна хвороба свинок Це захворювання важко помітити одразу та непросто лікувати, але йому досить легко запобігти. Тож розглянемо більш детально сечокам’яну хворобу свинок, симптоми, способи лікування та профілактику. Сечостатева система морських свинок складається з сечової та статевої частин, які взаємопов’язані, як і в інших ссавців. Сечова система відповідає за фільтрацію крові, утворення та виведення сечі. Вона складається з нирок — парних органів у черевній порожнині, які фільтрують кров, видаляючи токсини, сечоводів — трубок, що з’єднують нирки із сечовим міхуром, сечового міхура, який накопичує сечу перед виведенням, та власне сечівник (уретри), через який сеча виводиться назовні. У самців цей орган також виконує функцію виведення сперми. Основні проблеми сечостатевої системи у морських свинок: сечокам’яна хвороба (частіше у самців); інфекції сечовивідних шляхів (цистит, пієлонефрит); гормональні порушення (кіста яєчників у самок); проблеми з розмноженням (труднощі під час пологів). Сечокам'яна хвороба у морських свинок є поширеним розладом, що виникає внаслідок утворення каменів у сечовивідних шляхах, включаючи сечовий міхур та нирки. Це захворювання викликають різні фактори. Одним із найважливіших є порушення балансу кальцію в раціоні. Морські свинки особливо чутливі до надлишку кальцію, оскільки їхні сечовивідні шляхи можуть не справлятися з великою кількістю мінералу, і це призводить до утворення кристалів і каменів. Корми з високим вмістом кальцію, наприклад, люцерна, підвищують ризик розвитку захворювання. Низьке споживання рідини та відсутність свіжої зелені в раціоні призводять до концентрованої сечі, що сприяє кристалізації та утворенню каменів. Деякі морські свинки мають спадкову схильність до утворення каменів через особливості обміну речовин. Часто причиною утворення каменів стає недостатня фізична активність. Утримання в тісній клітці, відсутність прогулянок по кімнаті або спеціально підготовленій ділянці у дворі сповільнює обмін речовин та сприяє застою сечі, внаслідок чого значно збільшується ризик утворення каменів. Також розвиток сечокам’яної хвороби може спровокувати інфекція, внаслідок якої змінюється рН сечі та утворюються камені. Як зрозуміти, що у морської свинки сечокам’яна хвороба? Про цю недугу свідчать такі симптоми: часті, важкі спроби мочитися; кров у сечі; біль при сечовипусканні; зміни в поведінці (апатія, зниження активності). Лікування сечокам’яної хвороби передбачає перегляд раціону у бік зменшення кількості протеїнів та продуктів, що містять кальцій, медикаментозне лікування (антибіотики, знеболювальні), а якщо камені великого розміру, рекомендовано їхнє хірургічне видалення. Регулярні ветеринарні огляди, збалансована дієта з низьким вмістом кальцію та доступ до свіжої води значно знижують ризик розвитку цього захворювання у морських свинок. Профілактика Правильне харчування — головний фактор профілактики сечокам’яної хвороби у морських свинок. Оскільки основною причиною недуги найчастіше є висока концентрація кальцію в сечі, раціон потрібно ретельно контролювати. Що потрібно зробити? Передусім, зменшити кількість продуктів з високим вмістом кальцію: люцернове сіно та гранули, петрушка, шпинат, капуста, крес-салат. Замість них пропонувати низькокальцієву зелень, наприклад, салат ромен, листя кульбаби, подорожника, осот, листя малини тощо. Основою раціону свинки мають бути сіно й трава (70-80%). Найкращим буде сіно з тимофіївки. Гранульованого та люцерновмісного корму бажано не давати зовсім або значно обмежити його кількість. У морських свинок завжди повинен бути доступ до чистої питної води. Якщо вода жорстка, варто використовувати фільтровану або бутильовану. Велику частину рідини свинки отримують із соковитими овочами та зеленню, тому урізноманітнюйте раціон улюбленців огірками, кабачками, селерою та ін. Не давайте багато солодких фруктів, приміром яблук, груш, абрикосів — їх можна пропонувати в невеликій кількості як ласощі. Стежте, щоб у раціоні пухнастиків було достатньо продуктів із вітаміном С або пропонуйте його у вигляді спеціальних добавок. Надзвичайно важливо обмежити в меню улюбленців оксалати. Вони містяться в таких продуктах: шпинат, ревінь, буряк, щавель, мангольд. Стежте за самопочуттям улюбленця та процесом сечовипускання. Якщо бачите, що свинка напружується або плаче під час сечовипускання, у сечі помітна кров – негайно звертайтеся до ветеринара. Чим можна допомогти улюбленцю до того, як ви підете до лікаря? Уважно спостерігати за симптомами, щоб точно розповісти фахівцю про проблему. Запропонувати води, можна трохи підігріти її. За потреби напоїти зі шприца без голки. Покласти на ледь теплу грілку — це дозволить зняти спазм. Прибрати з меню люцерну, шпинат, капусту, петрушку. За можливості зібрати сечу для аналізу. Ні в якому разі не давайте антибіотики чи ліки без консультації ветеринара! Не можна змушувати свинку мочитися, натискаючи на живіт — це лише погіршить ситуацію. Не чекайте довго! Якщо сечовипускання повністю відсутнє протягом 2-4 годин або є сильний біль — потрібна негайна допомога ветеринара! Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Породи морських свинок - Чим годувати морську свинку? - Як доглядати морську свинку? Наші соціальні мережі .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); }

Яким повинен бути кал у собак і у котів?

7 квітня 2025 р.

Зміст Що таке кал, як він утворюється в організмі собак та котів? Який кал в собак та котів є нормальним, а коли слід звернутися до ветеринара? Кров у кота або собаки: причини і що робити Слиз в калі у собаки: чи є причини хвилюватися? Дослідження та лікування Попередження! Будь ласка, перед лікуванням зверніться до ветеринарного лікаря за рекомендаціями! Ми не надаємо консультації щодо вибору препаратів і не несемо відповідальності за їх застосування без призначення лікаря, оскільки це може завдати шкоди вашому улюбленцю! Усі петбатьки знайомі з поведінкою своїх улюбленців під час туалету. Спостереження за випорожненнями хвостика дає багато корисної інформації про стан його здоров’я та самопочуття. За кількістю, частотою, консистенцією та кольором випорожнень можна зрозуміти, чи все з хвостиком гаразд, чи є проблеми з внутрішніми органами, і вчасно звернутися до ветеринара, щоб запобігти розвитку серйозних захворювань. Що таке кал, як він утворюється в організмі собак та котів? Кал у собаки — це продукт життєдіяльності організму, що утворюється в процесі травлення і виводиться з кишківника. Він складається з неперетравлених залишків їжі, води, бактерій, жовчі та інших речовин. Колір, консистенція та запах калу можуть змінюватися залежно від продуктів, які вживає хвостик, стану здоров’я та роботи шлунково-кишкового тракту. Під час споживання їжа в організмі собаки чи кота проходить кілька етапів. Спершу корм потрапляє до рота, де подрібнюється і змішується зі слиною. Далі проходить через стравохід до шлунка, де під дією шлункового соку продукти розщеплюються на простіші речовини. Потім їжа потрапляє в тонкий кишківник. Там на неї діють ферменти підшлункової залози та жовч, в результаті відбувається розщеплення білків, жирів і вуглеводів. Корисні речовини, зокрема амінокислоти, глюкоза, жирні кислоти, вітаміни, мінерали, всмоктуються через стінки тонкого кишківника в кров і лімфу. Вам буде цікаво дізнатись ТОП-10 найкращих кормів для котів Залишки їжі, що не засвоїлися в тонкому кишківнику (клітковина, неперетравлені частки), потрапляють у товстий кишківник. Тут відбувається всмоктування води, розкладання залишків їжі бактеріями, що живуть у цьому відділі кишківника (в результаті їхньої роботи утворюються гази), та формування калових мас. Вони просуваються товстим кишківником завдяки перистальтиці (хвилеподібним скороченням м’язів). Коли вони досягають прямої кишки, розтягують її стінки, це дає сигнал мозку про необхідність дефекації. Власне, у цей момент хвостик починає хвилюватися і шукати місце, де можна справити потребу. Виведення калових мас відбувається завдяки напруженню м’язів черевного преса та розслабленню сфінктеру анального отвору. Процес дефекації є життєво важливим, оскільки дозволяє організму позбутися непотрібних продуктів обміну й токсинів. Кал є одним із головних показників здоров’я собаки або кота, оскільки він дає достовірну інформацію про стан травної системи, обмін речовин, роботу внутрішніх органів і загальне самопочуття. Який кал в собак та котів є нормальним, а коли слід звернутися до ветеринара? Якщо кал має нормальну консистенцію, рівномірний кольор, без різкого запаху та сторонніх домішок, це означає, що в котика чи песика добре працює травна система, а організм отримує всі необхідні поживні речовини. Який вигляд має нормальний кал у собаки та кота? Колір: коричневий (від світлого до темно-коричневого). Консистенція: помірно щільний, сформований, не розсипається, але й не занадто твердий. Запах: помірний, не надто різкий. Домішки: без шматочків неперетравленої їжі, крові, слизу, гельмінтів. Частота дефекації. Для дорослих собак норма випорожнень — 1-3 рази на добу. Для цуценят до року нормально ходити в туалет 3-5 разів на добу. Літні собаки через особливості обміну речовин можуть ходити в туалет рідше, 1 раз на добу або навіть через день. Для дорослих котів нормальною буде 1-2 рази на добу, для кошенят — 2-4 рази на добу. Літні коти можуть випорожнюватися раз на 1-2 дні, якщо немає запору. Якщо собака або кіт ходять в туалет значно рідше або частіше за норму, це вказує на проблеми з травленням, харчуванням або здоров’ям загалом. Якщо ви помітили жовтий або зелений кал у собаки, можливо, улюбленець переїв трави, овочів або фруктів зеленкуватого, жовтого чи оранжевого кольору. Якщо в раціоні немає таких продуктів, слід звернутися до ветеринара, оскільки зміна кольору випорожнень може свідчити про захворювання печінки або жовчного міхура. Червоний кал або кров в калі у собак свідчать про наявність кровотечі в товстому кишківнику. Це серйозний привід для хвилювання, тому помітивши кров в калі у собаки якнайшвидше зверніться до ветеринара. Чорний кал у собаки може вказувати на наявність перетравленої крові, тобто внутрішня кровотеча відбувається не в товстому кишківнику, а в стравоході, шлунку, тонкому кишківнику. Чорний кал у кота — такі самі проблеми. У такій ситуації якнайшвидше зверніться до ветеринара, щоб виявити причину кровотечі та допомогти улюбленцю. Сірий або білий кал у собаки — це ознака порушення травлення, зокрема засвоєння жирів. Якщо «купка» має такий колір більше одного разу, неодмінно зверніться за консультацією до фахівця. Занадто рідкий або надто твердий кал — ознака проблем з харчуванням або дисбалансу в раціоні, наявності кишкових інфекцій. Якщо ви бачите у «ковбасках» шматочки неперетравленої їжі, це вказує на проблеми зі шлунком та кишківником. Якщо це повторюється часто, слід проконсультуватися з ветеринаром. Зважайте, що зміна корму, введення до раціону нових продуктів можуть викликати тимчасове порушення роботи ШКТ – це нормально. Але якщо протягом кількох днів ситуація не нормалізується, у хвостика з’являються інші тривожні симптоми або змінюється поведінка, терміново вирушайте до клініки. Слідкуйте не лише за якістю випорожнень, але й за власне процесом. Дуже часті позиви в туалет або діарея є ознакою інфекції, отруєння, алергії чи панкреатиту. Запор часто пов’язаний із зневодненням, неправильним харчуванням або проблемами з кишківником. Кал є основним матеріалом для аналізу на наявність гельмінтів та інших паразитів, які можуть викликати серйозні захворювання та погіршувати загальний стан собаки. Якщо помітні глисти у собаки в калі, їхні залишки або яйця — негайно починайте лікування. Кров у кота або собаки: причини і що робити Якщо ви помітили кров у калі у собаки або кота, але розладу травлення немає, це означає, що здоров’ю хвостика слід приділити особливу увагу. Перед тим, як звернутися до ветеринарного лікаря, відстежте кілька важливих моментів. Оцінити колір і характер крові. Яскраво-червона кров у собаки в калі може свідчити про травму анального отвору (наприклад, після запору або твердого калу), запалення параанальних залоз, тріщини, поліпи, запалення кишківника. Темна або чорна кров, змішана з калом, чорний кал у собаки чи кота вказує на внутрішню кровотечу в шлунку або верхніх відділах кишківника. Перевірити стан чотирилапого. Якщо улюбленець поводиться нормально: активний, не втрачає апетиту, немає блювання чи ознак болю, поведінка не змінюється, — то можна поспостерігати 1-2 дні, змінити раціон (додати більше води, клітковини, легкої їжі або змінити корм на спеціальну дієту для захворювань ШКТ). Якщо хвостик став апатичним, швидко втомлюється, відмовляється від їжі, є блювання, здуття живота, біль при дотику або часта дефекація з кров’ю — потрібно негайно звернутися до ветеринара. Переглянути раціон. Часто порушення рекомендацій з харчування є причинами крові у калі. Пригадайте, чи не гриз улюбленець кістки, чи не вживав рибу з кістками, чи не спостерігався закреп останніми днями, чи не давали ви йому ліки. Чим можна допомогти хвостику в домашніх умовах? Якщо кіт чи собака поводяться як звичайно, а ви маєте підозру, що причиною проблеми став запор, давайте чотирилапому другу більше води та додайте до меню клітковину. Можливо, ветеринар порадить вам спеціальні пробіотики для собак та котів. Якщо поведінка хвостатого друга змінилася, ви бачите кров у калі кота чи собаки більше 1-2 днів або крові стає більше, якщо з’являється млявість, блювання, інші тривожні симптоми, негайно зверніться до лікаря. Слиз в калі у собаки: чи є причини хвилюватися? Виявлення слизу в калі собаки або кота без порушень травлення може вказувати як на те, що улюбленцю не підходить корм або він з’їв щось не те, так і на досить серйозні проблеми зі здоров’ям, що можуть мати небажані наслідки. Тож уважно придивляйтеся до випорожнень хвостика, оскільки слиз у них помітити складніше, ніж кров. Слиз в калі у собаки — це тривожний сигнал, на який слід звернути увагу. Якщо улюбленець активний, має нормальний апетит, поводиться як завжди, немає порушень поведінки, а також блювання, втрати апетиту, млявості, ситуація не критична. Можливо, хвостик щось підібрав на вулиці, з’їв продукт, що викликав подразнення кишківника. Якщо ви дали новий корм, то така реакція організму цілком нормальна. Але існують й інші причини появи слизу в калі у собаки або кота: запалення товстої кишки; паразити; порушення мікрофлори ЖКТ; стрес. Якщо ви помітили слиз у калі собаки чи кота, але хвостик почувається добре, поспостерігайте за ним 1-2 дні, водночас забезпечивши нормальне харчування і не дозволяючи підіймати продукти на вулиці. Також постарайтеся знизити вплив стресу. Стежте за станом чотирилапого друга та характером випорожнень. Оцініть, чи не було змін у харчуванні або доступу до непридатної їжі. Забезпечте улюбленця свіжою чистою водою у достатній кількості. Якщо слиз у калі зберігається понад 2 дні або з’являються інші симптоми, зверніться до ветеринарного лікаря для детального обстеження та встановлення причин нездужання. Дослідження та лікування Коли у собаки або кота виникають проблеми з калом, ветеринарний лікар призначає низку аналізів для визначення причини та встановлення точного діагнозу. До переліку рекомендованих досліджень входять: копрограма (загальний аналіз калу) — комплексне дослідження, яке дозволяє оцінити ферментативну активність та здатність шлунку і кишківника перетравлювати їжу, виявити дисбактеріоз або ознаки запального процесу; аналіз калу на яйця гельмінтів та найпростіших. Таке дослідження проводиться без спеціальної підготовки (дієти тощо), але зразок калу повинен бути доставлений до лабораторії не пізніше 3 годин після збору; додаткові дослідження. Вони призначаються залежно від клінічної картини. Найчастіше ветеринар пропонує зробити загальний та біохімічний аналіз крові для оцінки загального стану організму та функції внутрішніх органів. Ультразвукове дослідження (УЗД) черевної порожнини дає можливість виявити патології внутрішніх органів, наприклад, потовщення стінок сечового міхура, камені в нирках або сторонні тіла в кишківнику. Рентгенографія рекомендована, коли є підозра на наявність сторонніх тіл або структурних аномалій у шлунково-кишковому тракті. Також  лікар може призначити додаткові аналізи або тести, приміром на лямблії або певні види патогенних мікроорганізмів. Вибір конкретних аналізів залежить від симптомів, історії хвороби та попереднього огляду хвостика. Своєчасна та точна діагностика є ключем до ефективного лікування та підтримки здоров’я вашого улюбленця. Виявивши проблеми з випорожненнями в улюбленця, важливо діяти обережно. Самостійне застосування протигельмінтних препаратів без консультації з ветеринаром може бути небезпечним. Неправильно підібрані ліки або дозування погіршать стан чотирилапого, можливий розвиток алергічної реакції, блювання чи діареї. Особливо це стосується кошенят і цуценят, ослаблених, хворих, літніх, вагітних або годуючих улюбленців. У таких випадках обов’язкова консультація з ветеринаром перед застосуванням будь-яких препаратів або зміною раціону. Як ви вже зрозуміли, не всі проблеми з випорожненнями викликані гельмінтами; причиною можуть бути інші захворювання або розлади. Тому якщо у кота кал с кров’ю та слизом або ви помітили желеподібний слиз в калі у собаки, треба якнайшвидше звернутися в клініку, провести точну діагностику, щоб визначити причину симптомів і призначити відповідне лікування. Перейти в каталог .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); } .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); } .show-info { background: #f2f2f2; padding: 7px 20px 10px; cursor: pointer; } .additional-info { display: none; } .additional-info.active { display: block; } .additional-info li { border-bottom: 1px solid #8BC34B; padding-bottom: .6em; } .additional-info li em { font-weight: 600; font-size: 13px; } Джерела https://www.hillspet.com.ua/dog-care/healthcare/dog-poop-health-guide/ https://www.purina.ua/articles/dogs/health/digestion/guide-to-dog-poop?utm_source=chatgpt.com/ https://www.hillspet.com.ua/cat-care/healthcare/blood-in-cat-stool/ document.querySelector(".show-info").addEventListener("click", function() { document.querySelector(".additional-info").classList.toggle("active"); }) Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Як зрозуміти що у кота глисти: поради щодо лікування гельмінтозу - ТОП-10 найкращих кормів для котів - Стерилізовані коти - Дирофіляріоз у собак: діагностика, лікування та профілактика Наші соціальні мережі .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); }

Весняні хвороби у собак: симптоми, лікування та профілактика

18 березня 2025 р.

Зміст Як підтримати імунітет собаки навесні? Чи можуть передаватися хвороби собак котам та людям? Весняна линька Весняний авітаміноз — явище, добре відоме кожній людині, однак ця проблема актуальна і для наших хвостиків. Навесні найчастіше загострюються хронічні недуги, собаки хворіють на різноманітні інфекції через ті самі причини, що і люди: захисні сили організму слабшають, і це робить їх більш вразливими до різноманітних хвороб. Виділяють кілька основних факторів, які впливають на зниження імунітету. Передусім, це нестача вітамінів та мінералів після зими. Взимку раціон стає менш різноманітним, що може призвести до дефіциту вітамінів (особливо A, C, D, E) та мікроелементів (цинк, селен). Навіть ті песики, які отримують готовий корм класу холістик, відчувають дефіцит певних мікроелементів через особливості обміну речовин взимку та менш тривале перебування на вулиці. Прогулянки — це не лише справляння фізіологічних потреб та необхідна фізична активність, це ще й сонячні ванни. Взимку прогулянки зазвичай менш тривалі, а сонечка буває не видно тижнями. Недостатня кількість сонячного світла зменшує синтез вітаміну D, що впливає на загальний стан здоров’я та стійкість до інфекцій. Зменшення тривалості прогулянок провокує сповільнення обміну речовин та погіршення засвоєння мікроелементів з їжі. Може здатися, що більш довгі й активні прогулянки вирішують проблему ослабленого імунітету. Але це не зовсім так. Перебування в теплому приміщенні, а потім вихід на холод є серйозним стресом для організму, що сприяє ослабленню захисних механізмів. Тому важливо слідкувати за станом та поведінкою собаки на вулиці. Якщо ви помітили, що хвостатий мерзне (піджимає хвіст, труситься, тулиться до землі або до ваших ніг), одягайте на нього теплий одяг. Весна — період активації паразитів та патогенних мікроорганізмів. Передусім активізуються кліщі та комарі, які є переносниками таких небезпечних хвороб як піроплазмоз, дирофіляріоз тощо. Вологість і тепло сприяють розмноженню бактерій і грибків, що підвищує ризик отитів, дерматитів та кишкових інфекцій. Тепло і сонечко — це, безумовно, радість для вашого песика, однак перепади температури, зміна світлового дня та режиму викликають стрес, що послаблює імунітет. Зважайте й на те, що навесні зростає ризик отруєнь через підбирання залишків їжі на вулиці або контакту з брудним снігом і водою, в яких зазвичай дуже багато патогенних бактерій. Осередком інфекцій є парки, газони, майданчики для собак, де не прибирають фекалії і де за зиму накопичується чимало відходів життєдіяльності. Хвороби, що найчастіше виникають або загострюються у період весняного авітамінозу: артрит, дисплазія та інші порушення роботи опорно-рухового апарату, які провокують  перепади температури та висока вологість повітря; захворювання серця та судин, а також нирок, які виникають унаслідок коливання тиску; алергічні дерматити, які викликає пилок рослин; автоімунні хвороби, що розвиваються внаслідок порушень роботи щитовидної залози; гастроентероколіт у собак, причиною якого є тала вода і наявні в ній токсичні та отруйні речовини; піроплазмоз, оскільки з першими теплими днями активізуються іксодові кліщі, переносники цього небезпечного захворювання; отити, дерматити — у теплу погоду починають бурхливо розвиватися патогенні грибки та бактерії; гострі вірусні інфекції — чума, парвовірусний ентерит, аденовірусна інфекція тощо; гельмінтози — весняне підвищення вологості сприяє розвитку паразитів, особливо на собачих майданчиках і у тих місцях, де люди не прибирають за хвостиками. Є дослідження, які доводять, що у міжсезоння наші хвостики  страждають ще на мігрені. Сукупність цих факторів призводить до того, що захисні сили організму песика слабшають. Це провокує загострення хронічних недуг, особливо у собак із серцево-судинними та гормональними проблемами, порушенням обміну речовин та хворобами ЖКТ. Як підтримати імунітет собаки навесні? Як допомогти чотирилапому другу пережити перехідний зимово-весняний період без проблем? Передусім подбайте про такі моменти: харчування — хвостику потрібен багатий на вітаміни та мікроелементи раціон, що включає тваринні білки, амінокислоти, жирні кислоти, вітаміни, мінерали; своєчасна вакцинація та огляд ветеринара, особливо якщо в хвостика є хронічні недуги; поступове збільшення тривалості прогулянок та інтенсивності  фізичних навантажень; поетапні зміни до розпорядку дня та раціону, щоб уникнути зайвого стресу. Його вашому чотирилапому і так вистачає: перепади температури, вологості, атмосферного тиску діють на нього так само, як і на людей. Тепер розберемо більш детально, як запобігти загостренню хронічних недуг і не допустити розвитку типових сезонних захворювань. Починаємо з харчування. Раціон повинен містити всі необхідні нутрієнти, зокрема тваринні білки: нежирне м’ясо, рибу, яйця, кисломолочні продукти (якщо немає на них алергічної реакції). Подбайте, аби в раціоні обов’язково були омега-3 і омега-6 жирні кислоти, вони сприяють зміцненню імунітету і містяться в морській рибі, льняній олії, риб’ячому жирі. Слід доповнити раціон хвостика вітамінами та мікроелементами. Як це зробити? Просто урізноманітнити меню певними продуктами. Вітамін C є у фруктах та овочах. Вітамін D, що підтримує кісткову систему, особливо важливий навесні через нестачу сонячного світла взимку. Щоб усунути дефіцит цього вітаміну, давайте чотирилапому рибу, яєчний жовток, нежирний сир. Цинк і селен ефективно зміцнюють імунітет, тож варто запропонувати улюбленцю печінку, морепродукти, гарбузове насіння, де їхній вміст достатньо великий. Природні пробіотики, зокрема корінь цикорію, дріжджі, рис, боби та інші, корисні для здоров’я кишківника, що безпосередньо впливає на імунну систему. Вам буде цікаво дізнатись: Вітаміни для улюбленців - як додаткова підтримка організму Весною важливо поступово збільшувати фізичне навантаження. Довші прогулянки на свіжому повітрі будуть корисними для адаптації організму до теплого сезону. У цій справі важлива поступовість, щоб собака не отримав одразу велике навантаження. Якщо взимку ви гуляли двічі по 20-30 хвилин, то виходити одразу на дві години не варто — від цього буде більше шкоди, ніж користі. Не забувайте про активні ігри та тренування для стимуляції кровообігу та обміну речовин. Надзвичайно важливий момент — обробка від кліщів, бліх і гельмінтів. Весною активізуються небезпечні паразити, тому важливо використовувати краплі, ошийники й таблетки. Перед тим, як придбати той чи інший препарат, проконсультуйтеся з ветеринаром. Він порадить, який засіб є більш ефективним у вашому регіоні і який буде безпечним для хвостика, адже в деяких собак є непереносимість окремих речовин. Також варто оновити захист від вірусних інфекцій (чума, парвовірус, лептоспіроз, сказ тощо). Якщо хвостик страждає на хронічні захворювання, поводиться незвично або ви бачите тривожні симптоми, якнайшвидше зверніться до ветеринара для виявлення можливих проблем зі здоров’ям на ранніх стадіях. Великий вплив на опірність організму до хвороб мають умови утримання. У міжсезоння уникайте різких змін у режимі дня, раціоні та умовах проживання. Створіть для чотирилапого друга комфортне середовище вдома, щоб йому було тепло та затишно, не було протягів та різких запахів. Підтримувати емоційний стан собаки, спілкуючись із ним, граючись — це також надзвичайно важливо. Чи можуть передаватися хвороби собак котам та людям? Якщо, окрім собаки, у вас вдома є котик, пам’ятайте, що собака може передати коту деякі захворювання: паразитарні інфекції; сказ; лептоспіроз; стригучий лишай; грибкові інфекції; саркоптоз, нотоедроз та ін. Як запобігти передачі хвороб? Навіть якщо ваш кіт не виходить на вулицю, він потребує такої ж обробки, як і собака, протягом усього року. Мурчика слід регулярно обробляти від бліх, кліщів та гельмінтів, однак не можна використовувати той самий засіб, яким ви обробляєте собаку. Зверніться до ветеринара, щоб він порекомендував засіб, ефективний та безпечний саме для вашого кота. У собак, особливо середніх та крупних порід, концентрація активних речовин у протипаразитарних засобах значно вища, тому такі таблетки або краплі можуть спричинити отруєння у кота. Коти, як і собаки, потребують регулярної вакцинації від небезпечних інфекцій. Звісно, слід дотримуватися правил гігієни: регулярно чистити та прати лежанки, матраци, килимки та пледи, іграшки, ретельно мити миски. Місця годування улюбленців не повинні бути поруч. Собакам після кожної прогулянки мити лапки та забруднені ділянки шерсті. Котам зазвичай це не потрібно, але якщо мурчик сильно забруднився, йому теж доведеться провести невеличке купання або хоча б витерти забруднену шерсть спеціальними вологими серветками. Питання, яке часто можна почути від людей, в яких є собаки: чи може улюбленець заразити чимось мене? Навесні ризик захворіти збільшується у всіх, існує низка зоонозних інфекцій, які частіше зустрічаються саме в цей сезон. Хвороба Лайма може виникнути, якщо собака принесе додому іксодового кліща, який потім вкусить людину й передасть збудника. Гельмінтоз — яйця аскарид, анкілостом або ехінококів потрапляють в організм людини через контакт із зараженим собакою, його шерстю, іграшками тощо. Лептоспіроз, сальмонельоз —собаки можуть переносити ці бактерії, особливо якщо їдять сиру або зіпсовану їжу, п'ють воду з природних водойм чи калюж. Людина заражається через контакт із фекаліями, забрудненою водою або зараженими предметами. Стригучий лишай (дерматофітія) — грибкова інфекція, що передається при контакті з шерстю інфікованого собаки. Саркоптоз (короста) — виникає внаслідок ураження коростяним кліщем. Аби уникнути цих хвороб, дотримуйтеся правил гігієни, перевіряйте улюбленців після прогулянки на наявність у шерсті кліщів, уникайте палких поцілунків хвостика — через слину передаються патогенні бактерії та паразити. Весняна линька Весняна линька — це не хвороба, але стан, який також впливає на загальне самопочуття собаки. На зиму більшість хвостиків відрощують теплу шубку, а з настанням весни густа пухнаста шерсть та підшерсток починають випадати. Песик страждає, бо шкіра свербить, шерсть збивається в ковтуни, на шкірі з’являються подряпини та подразнення, вторинні дерматози, викликані потраплянням до мікроранок інфекції. Людям теж доводиться важко, бо собака стає більш дратівливим, нервовим, потребує багато уваги. Шерсть треба вичісувати щодня, але все одно вона лежить на меблях, одязі, підлозі, якимось дивом потрапляє до каструлі та холодильника. Часом шерсть, а особливо підшерсток, спричиняють алергію у людей. Як бачите, линька — не хвороба, але також потребує грамотного підходу. Як полегшити стан улюбленця і зменшити кількість шерсті вдома? Заздалегідь придбайте гребінці, фурмінатор та інші інструменти, що відповідають типу шерсті вашого собаки і щодня на прогулянці приділяйте 5-10 хвилин ретельному вичісуванню. Купайте у цей період з використанням спеціального шампуню, це допоможе швидше позбавитися відмерлих волосків, поліпшити стан шкіри собаки і зменшити кількість шерсті вдома. Якщо у вашого песика дуже густа шерсть та підшерстя або ви не можете придбати потрібні засоби для купання, зверніться до грумінг-салону. Майстер проведе професійне вичісування спеціальними інструментами, скупає хвостика з використанням шампуню та кондиціонеру для прискорення линьки, і завдяки цим заходам ваш собака почуватиметься добре, а процес линяння завершиться на 5-7 днів раніше. Весна — чудова пора року, але вона може подарувати вашому песику не лише радість, але й проблеми. Будьте уважні до хвостика, дотримуйтесь рекомендацій ветеринара і правил гігієни, і весняні сонячні дні даруватимуть вам лише задоволення. Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Лікування лишаю у собаки — як і чим лікувати стригучий та рожевий лишай у домашніх умовах - Вушний кліщ у собак (отодектоз): симптоми, лікування та профілактика - Випадає шерсть у собаки: причини облисіння та лікування - Як зрозуміти, що у собаки глисти: симптоми, лікування, профілактика - Дирофіляріоз у собак: діагностика, лікування та профілактика - Які препарати для собачки слід використовувати навесні? - Які вітаміни краще для собак Наші соціальні мережі .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); }

Дихальна система котів: особливості та найнебезпечніші хвороби

9 грудня 2024 р.

Зміст Особливості дихальної системи котів Хвороби органів дихання Набряк легенів у кішок Діагностика набряку легенів у котів Лікування Попередження! Будь ласка, перед лікуванням зверніться до ветеринарного лікаря за рекомендаціями! Ми не надаємо консультації щодо вибору препаратів і не несемо відповідальності за їх застосування без призначення лікаря, оскільки це може завдати шкоди вашому вихованцю! Дихальна система котів, як і в більшості ссавців, відповідає за постачання кисню до організму та виведення вуглекислого газу. Вона включає кілька органів та структур, що працюють разом для забезпечення ефективного дихання. Основні компоненти дихальної системи котів: Ніс і носові ходи. Повітря проходить через ніс і носові ходи, де воно очищується, зволожується і нагрівається перед потрапляння до легенів. Носові ходи містять значну  ділянку епітелію з нюховими рецепторами. Нюх у котів у 14 разів кращий за нюх людей. Крім того, розпізнавати запахи котам допомагає орган Якобсона. Гортань. Розташована між носовою порожниною і трахеєю. У гортані знаходяться голосові зв'язки, що відповідають за утворення звуків. Трахея. Це дихальна трубка, яка з'єднує гортань із бронхами. Трахея складається з хрящових кілець, що роблять її жорсткою і запобігають стисканню. Бронхи та бронхіоли. Трахея розгалужується на два основні бронхи до кожної легені, що далі утворюють менші бронхи та бронхіоли. Бронхи доставляють повітря до легень і забезпечують його рівномірний розподіл. Легені. Вони є головним органом дихальної системи і складаються з численних мікроскопічних повітряних мішечків — альвеол, оточених капілярами. Саме в альвеолах відбувається газообмін: кисень з повітря проникає в кров, а вуглекислий газ з крові виводиться з організму. Діафрагма. Це м'язова мембрана, що відокремлює грудну порожнину від черевної. Вона відіграє ключову роль у диханні, скорочуючись та розслаблюючись під час вдиху і видиху. Міжреберні м'язи. Разом з діафрагмою ці м'язи допомагають грудній клітці розширюватися і стискатися під час дихання, що дозволяє легеням вбирати і виводити повітря. Особливості дихальної системи котів Загалом, дихальна система котів ідентична органам дихання всіх ссавців, але має певні особливості. У котів дуже розвинена нюхова система, яка допомагає їм у полюванні та орієнтації в просторі. Дихання в кішок швидке й ефективне завдяки компактній будові дихальних шляхів і надзвичайно потужній діафрагмі. Дихальна система є важливою для нормальної життєдіяльності кота, оскільки забезпечує постійний обмін газами та підтримання гомеостазу організму. Тому будь-які захворювання органів дихання потребують лікування. Хвороби органів дихання Коти, як і люди, можуть страждати на респіраторні захворювання, зокрема, застуду, вірусні та інфекційні хвороби. Основними симптомами захворювань дихальних шляхів є: задишка; кашель; розширені ніздрі; дихання ротом; неприродна поза (широко розставлені лапи); дихання, що супроводжується хрипом та іншими шумами; помітні рухи грудної клітки та живота під час дихання; прискорене дихання. Якщо ви помітили в улюбленця хоча б деякі з цих симптомів, якнайшвидше зверніться до ветеринара, щоб фахівець поставив діагноз та призначив відповідне лікування. Без аналізів та якісної діагностики ви самотужки не зможете допомогти коту, оскільки причин, що викликають вказані симптоми, може бути дуже багато. Найпоширенішими проблемами з органами дихання котів є травми зовнішніх дихальних шляхів, вірусні та бактеріальні інфекції, сторонні предмети в органах дихання, алергічна реакція, астма,  пухлини, паразитарні захворювання. Крім того, утруднене дихання може бути наслідком хвороб серця, захворювань або травм черевної порожнини, порушень роботи головного мозку, збільшення печінки, внутрішньої кровотечі та ін. Як бачите, в домашніх умовах без аналізів, рентгена та УЗД визначити причину проблеми важко. Тому не баріться і звертайтеся до ветеринарної клініки швидше. Особливо небезпечним для улюбленців є набряк легенів. Набряк легенів у кішок Набряк легень у котів — це серйозний стан, при якому рідина накопичується в альвеолах, що перешкоджає нормальному диханню. Цей стан може виникати з різних причин, і вимагає негайної ветеринарної допомоги. Основними причини набряку легень у котів є травми грудної клітки, алергія або отруєння токсичними речовинами з повітря, дирофіляріоз, хвороби серця, інфекція. Набряк може виникати внаслідок серцевої недостатності, зокрема лівобічної. При серцевій недостатності серце не здатне ефективно перекачувати кров, що призводить до збільшення тиску в судинах, які переносять кров до лівого шлуночка серця. Підвищення тиску призводить до накопичення рідини в легенях і називається кардіогенним набряком легень. Найпоширенішою причиною серцевої недостатності у котів є гіпертрофічна кардіоміопатія (ГКМ), яка спричиняє потовщення стінок лівого шлуночка, ускладнюючи кровотік. Гіпертрофічна кардіоміопатія (ГКМ) у котів є одним із найпоширеніших захворювань серця. Основною її особливістю є потовщення стінок лівого шлуночка, що порушує його нормальну функцію. Найчастіше на хворобу страждають коти із генетичною схильністю, зокрема британці, шотландці, сфінкси, перси, мейн-куни та регдоли, у яких було виявлено мутації в гені, що відповідає за білок C, який зв'язує міозин. Однак це захворювання може виникати і у котів будь-якої породи та віку. Вам буде цікаво дізнатись ТОП-10 найкращих кормів для котів Також набряк легень у котів виникає внаслідок сильного стресу через низку фізіологічних змін. Стрес провокує вивільнення великої кількості адреналіну та інших гормонів, що пришвидшують серцебиття та підвищують кров'яний тиск. Це, в свою чергу, збільшує тиск в кровоносних судинах легень, що викликає витікання рідини в легеневі альвеоли та розвиток набряку. Стрес також погіршує вже наявні проблеми із серцево-судинною системою, сприяючи розвитку набряку легень. Окрім того, різкі стресові ситуації, наприклад, гучні звуки, можуть сильно впливати на котів, особливо тих, що мають приховані проблеми із серцем або високий ризик серцевої недостатності. Діагностика набряку легенів у котів Симптомами набряку легенів є часте утруднене дихання, сильний кашель, іноді з пінистими виділеннями, слабкість, апатичність, відсутність апетиту. Однак для того, щоб поставити остаточний діагноз, слід звернутися до клініки. Ветеринар оцінить зовнішні прояви хвороби (частоту дихання, цианоз, хрипи, кашель тощо) і призначить рентген грудної клітки. Це один з основних методів діагностики, який дозволяє виявити скупчення рідини в легенях і оцінити ступінь поширення набряку. Також рекомендовано зробити ультразвукове дослідження серця, що дає змогу оцінити функцію серця і виявити проблеми, що можуть бути причиною набряку легень. Лабораторні аналізи допомагають виявити інфекції або інші порушення, що спричиняють набряк легень.Ще одним способом дослідження є пульсоксиметрія або аналіз газів артеріальної крові. Це вимірювання рівня кисню в крові, яке може показати недостатність кисневого насичення через набряк. Лікування Лікування набряку легень у котів зазвичай складається з кількох аспектів залежно від причин та важкості стану: Оксигенотерапія. Коту знадобитися додатковий кисень для полегшення дихання, особливо якщо він має задишку. Діуретики. Зазвичай використовуються препарати (наприклад, фуросемід) для зменшення кількості рідини в легенях і виведення зайвої води з організму. Вазодилататори. Ці препарати знижують навантаження на серце, але їх потрібно використовувати з обережністю, щоб уникнути зниження артеріального тиску. Під час лікування та у період реабілітації коту слід забезпечити спокій, оскільки це сприяє одужанню. Також  необхідно постійно стежити за частотою дихання, серцебиття та кров'яним тиском, щоб оцінити ефективність лікування. Перейти в каталог .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); } .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); } .show-info { background: #f2f2f2; padding: 7px 20px 10px; cursor: pointer; } .additional-info { display: none; } .additional-info.active { display: block; } .additional-info li { border-bottom: 1px solid #8BC34B; padding-bottom: .6em; } .additional-info li em { font-weight: 600; font-size: 13px; } Джерела https:///www.petmd.com/cat/conditions/respiratory/c_ct_pulmonary_edema/ https://www.dvm360.com/view/pulmonary-edema-proceedings-0/em> https://catpedia.net/cats-cardiovascular-system/ document.querySelector(".show-info").addEventListener("click", function() { document.querySelector(".additional-info").classList.toggle("active"); }) Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Як зрозуміти що у кота глисти: поради щодо лікування гельмінтозу - ТОП-10 найкращих кормів для котів - Закриті туалети для котів - Стерилізовані коти - Як купати кота? Наші соціальні мережі

Цистит у собак

27 січня 2025 р.

Зміст Цистит у собак: причини Основні види циститу у собак Інші причини циститу в собак Цистит у собак — поширене захворювання, викликане розвитком запалення у сечовому міхурі. Часто це захворювання супроводжується також запаленням сечовивідного каналу. Цистит у собак з’являється з різних причин, які розглянемо більш детально, але ознаки недуги будуть однаковими. Цистит у собак симптоми має дуже характерні. Якщо у вас з’явилося питання: чому собака часто пісяє, особливо невеликими «порціями», — то, швидше за все, у хвостика саме ця проблема. Також характерними ознаками циститу є біль у нижній частині живота, скавучання під час випорожнення, апатичність, мутна сеча з неприємним запахом, кров’янисті, гнійні виділення з уретри. Проблема виникає у собак різних вікових груп і порід, тож не можна сказати, що певні песики мають до неї схильність. Однак дослідження показали, що кобелі хворіють на цистит рідше, ніж самиці. Це пов’язано з будовою сечостатевої системи. Анатомія та фізіологія сечостатевої системи собак у самців та самок мають суттєві відмінності, що зумовлено специфікою будови репродуктивних органів. Сечова система виконує низку функцій:  фільтрацію крові, утворення та виведення сечі, підтримання водно-електролітного балансу та виведення продуктів обміну речовин. До системи входять: нирки — парні органи, що відповідають за фільтрацію крові та утворення сечі; сечоводи — це органи у вигляді трубок,  через які сеча потрапляє з нирок до сечового міхура; сечовий міхур — м’язовий орган, який накопичує сечу до моменту сечовипускання; уретра — трубчастий орган, призначений для виведення сечі з сечового міхура назовні. У самок сечівник коротший і ширший порівняно з кобелями, що, вочевидь і є основною причиною того, що інфекція потрапляє до сечового міхура швидше. Нирки фільтрують кров, видаляючи надлишок води, електролітів та відходів метаболізму, утворюючи первинну сечу. Після повного всмоктування корисних речовин з рідини утворюється кінцева сеча, яка через сечоводи потрапляє до сечового міхура. Особливістю сечового міхура є здатність розтягуватися, що дає можливість накопичувати сечу тривалий час. Коли об’єм сечі досягає певного рівня, рецептори стінок міхура стимулюють позив до сечовипускання. Тоді м’язи сечового міхура скорочуються, а сфінктер сечівника розслабляється, дозволяючи сечі вийти назовні. Сечівник у кобелів проходить через статевий член і виконує подвійну функцію — виведення сечі та сперми. У самок сечовипускальний канал відкривається в піхву, що є спільним для сечової та статевої систем. Таке анатомічне розташування сприяє проникненню інфекції ззовні, особливо під час тічки або вагітності, коли змінюється гормональний фон, а імунітет слабшає. Цистит у собак: причини Цистит у собак — це запалення сечового міхура, яке може мати різні форми залежно від причин виникнення та характеру перебігу захворювання. Вам буде цікаво дізнатись Зимовий догляд за улюбленцями: захист від обмороження Хвороби собак, пов’язані з сечовивідною системою, мають не лише різноманітні причини, але й мають різний перебіг. Первинний цистит розвивається самостійно, без наявності інших захворювань. Вторинний цистит є наслідком вже наявних патологій, наприклад, сечокам’яної хвороби, пухлин або анатомічних аномалій. Гострий цистит — це раптовий початок із вираженими симптомами: частим сечовипусканням, болем та кров’ю у сечі. Хронічний цистит розвивається поступово або є наслідком неякісного лікування гострої форми циститу. Хронічний цистит має тривалий перебіг із періодичними загостреннями та менш вираженими симптомами. Основні види циститу у собак Розглянемо основні види хвороби, щоб краще розуміти особливості їхнього протікання та лікування. Бактеріальний цистит Найпоширеніша форма хвороби собак, спричинена бактеріальною інфекцією сечового міхура. Відзначають висхідну та низхідну форми зараження. Висхідна форма зазвичай розвивається при потраплянні бактерій з вульви або анального отвору, а також із забрудненої шерсті навколо анусу або геніталій. Низхідне зараження викликане збудниками пієлонефриту або нефриту, тобто це наслідок недолікованих вчасно хвороб нирок. Патогенні мікроорганізми із кров’ю можуть потрапити до сечового міхура з будь-якого органу, ураженого бактеріями. Симптоми  бактеріального циститу у собак: часте сечовипускання (полакіурія): собака часто сідає для сечовипускання, проте кількість сечі зовсім незначна, буквально кілька крапель; біль під час сечовипускання: собака може скавучати, проявляти неспокій або уникати сечовипускання через біль; кров у сечі (гематурія); помутніння сечі та неприємний запах; нетримання сечі: песик може мимовільно мочитися у будь-якому місці, що для нього нехарактерно; млявість, втрата апетиту, підвищена спрага; постійне вилизування статевих органів. Діагностика бактеріального циститу у собак починається зі збору анамнезу. Ветеринар розпитає вас про поведінку улюбленця, частоту сечовипускання та зміни в стані здоров’я. Також необхідне обстеження черевної порожнини, статевих органів, оцінка загального стану та низка досліджень, зокрема, загальний аналіз на наявність бактерій, лейкоцитів, еритроцитів, білка, а також посів сечі, який дозволяє визначити тип збудника інфекції та його чутливість до антибіотиків. Ультразвукове дослідження (УЗД) дозволить оцінити стан стінок сечового міхура, виявити камені або новоутворення. Рентген зазвичай рекомендується при підозрі на сечокам’яну хворобу. Аналізи крові знадобиться для оцінки загального стану організму та виключення системних інфекцій. Якщо песик хворіє на цистит не вперше, може бути корисним обстеження на гормональні порушення, анатомічні аномалії чи імунні захворювання. Лікування циститу у собак призначає лише лікар на основі огляду і результатів лабораторних досліджень. Ветеринар призначає антибіотикотерапію відповідно до результатів посіву сечі, а також симптоматичну терапію (спазмолітики, уросептики). Важливе дотримання дієти та забезпечення доступу до чистої води. Регулярний контроль сечі після лікування допомагає переконатися в успішності терапії та уникнути рецидивів. Ідіопатичний цистит Ідіопатичний цистит діагностується після виключення бактеріальної інфекції та інших патологій сечовивідних шляхів. У собак ця недуга зустрічається рідше, ніж у котів, хоча є досить поширеною. Ідіопатичний цистит у собак — це запальне захворювання сечового міхура, причину якого не можна встановити після виключення інших можливих факторів. Коли очевидно, що причиною є не бактеріальні інфекції, камені в сечовому міхурі, пухлини або анатомічні аномалії, ветеринар ставить подібний діагноз. Точна причина ідіопатичного циститу невідома, але існують фактори, які можуть сприяти його розвитку: стрес: запалення сечового міхура часто є наслідком сильних переживань, різких змін психоемоційного стану собаки, приміром, через переїзд, появу нового члена родини, гучні звуки, конфлікт з іншим улюбленцем або людиною тощо; гормональні порушення: зміни рівня кортизолу можуть послаблюють імунну систему та спричиняють запалення; гіперактивність нервових закінчень у сечовому міхурі: підвищена чутливість нервів до подразнень. Симптоми ідіопатичного циститу схожі з іншими формами циститу: часте болісне або утруднене сечовипускання, нетримання сечі або крапельне виділення, кров у сечі, надмірне вилизування статевих органів через подразнення, зниження активності, млявість. Однак для ідіопатичного циститу характерно, що симптоми часто виникають епізодично й можуть зникати самостійно без лікування. Діагностика ідіопатичного циститу полягає передусім у виключенні бактеріальних інфекцій, наявності каменів. Для цього знадобиться посів сечі (для виключення бактеріальної інфекції) та УЗД сечового міхура, яке дозволяє виключити потовщення стінок, поліпів чи пухлин. За допомогою рентгена підтверджується відсутність каменів. Додатково можуть призначатися аналізи на гормональні порушення, виявлення системних захворювань (діабет, хвороби нирок та ін). Основою терапії є підтримка загального стану собаки та зниження стресу. Потрібно забезпечити улюбленцю спокійне затишне й тепле місце для відпочинку, усунути фактори, які викликають тривогу. За призначенням ветеринара використовуються  седативні препарати. Також призначається симптоматичне лікування: спазмолітики, анальгетики, уросептики для підтримки здоров’я сечовивідних шляхів. Під час хвороби рекомендоване дієтичне харчування — корми, розроблені для зниження подразнення слизової сечового міхура (дієти для профілактики урологічних проблем).  У собаки має бути постійний доступ до свіжої води. Аби уникнути рецидивів, слід забезпечити хвостику оптимальні умови життя та регулярно проходити обстеження у ветеринара. Ідіопатичний цистит часто має хронічний характер із періодичними рецидивами. Правильна корекція умов життя та симптоматичне лікування дозволяють мінімізувати прояви захворювання та покращити якість життя собаки. Ювенільний цистит у самок Ювенільний цистит у чотирилапих «дівчаток» — це запалення сечового міхура, яке розвивається у молодих собак у віці до одного року. Воно часто виникає через анатомічні та фізіологічні особливості молодих особин. Причини ювенільного циститу у собак підліткового віку: анатомічні особливості: укорочена та широка уретра сприяє легкому проникненню бактерій у сечовий міхур; слабкий імунітет: імунна система у молодих собак ще не повністю сформована, що знижує здатність організму протидіяти інфекціям; застій сечі: нечасте сечовипускання або затримка сечі сприяє розвитку інфекцій; фактори довкілля: переохолодження, неправильний догляд, забруднення шерсті та недостатня чистота у місці проживання. Симптоми ювенільного циститу не відрізняються від ознак інших видів циститу, це часте сечовипускання з невеликою кількістю рідини, біль під час сечовипускання, гематурія, млявість, зниження апетиту, підвищена спрага. За наявності ознак циститу у молодих собак, особливо «дівчаток», ветеринар зробить огляд, призначить аналіз сечі для виявлення бактерій, підвищеного рівня лейкоцитів, еритроцитів, білка, оцінки кислотності. Також у комплексі  діагностичних заходів робиться посів сечі, УЗД сечового міхура, рентгенографія. Лікування ювенільного циститу у собак включає використання антибіотиків, які  визначаються на основі результатів посіву сечі, протизапальні й спазмолітичні засоби, уросептики, пробіотики та пребіотики для підтримки мікрофлори, якщо використовуються антибіотики. Улюбленцю також знадобиться спеціалізована дієта для підтримки здоров’я сечовивідної системи. Ветеринар порадить найкращий корм або натуральні продукти,  які мають складати раціон хвостика. Дуже важливо забезпечити постійний доступ до свіжої води для збільшення діурезу. Важливим фактором одужання та запобігання повторним запаленням є гігієна. Слідкуйте за чистотою шерсті собаки, регулярно прибирайте його помешкання, чистіть та обробляйте антисептичними і протипаразитарними засобами. Не забувайте мити лапи, за потреби живіт та хвіст після прогулянки. Аби уникнути переохолодження, придбайте для улюбленця відповідний одяг. Якщо песик живе на вулиці, утепліть його помешкання або облаштуйте його у приміщенні з опаленням. Подбайте про збалансоване повноцінне харчування  собаки, забезпечте чистою питною водою та умовами для регулярного випорожнення сечового міхура. Вторинний цистит як наслідок сечокам’яної хвороби Цистит у собак часто супроводжується сечокам’яною хворобою. Наявність каменів (уролітів) у сечовивідних шляхах може подразнювати слизову оболонку сечового міхура, створюючи сприятливі умови для розвитку інфекцій та запалення. Камені травмують стінки нирок, сечового міхура та уретри, спричиняючи запалення. Також часом вони блокують відтік сечі, вона застоюється і в ній починають розмножуватися патогенні мікроорганізми. Застій сечі та пошкодження слизової оболонки полегшують проникнення та розмноження бактерій. Симптоми циститу на фоні сечокам’яної хвороби не відрізняються від ознак при інших видах захворювання. Діагностика включає аналіз сечі для виявлення кристалів, бактерій, підвищеного рівня лейкоцитів та еритроцитів, бактеріологічний посів сечі для визначення наявності бактеріальної інфекції та її чутливості до антибіотиків. Ультразвукове дослідження і рентген дозволяють оцінити розмір і розташування  каменів у сечовому міхурі, а також оцінити стан його стінок. Лікування передбачає усунення першопричини хвороби — розчинення каменів за допомогою спеціальної дієти та препаратів або їхнє видалення хірургічним шляхом. Також призначаються антибіотики та підтримуюча терапія. За наявності вторинного циститу слід вжити особливих заходів для запобігання рецидивам. Необхідно регулярно проходити обстеження у ветеринара, розробити для собаки збалансовану дієту, забезпечити доступ до води. Вторинний цистит у кобелів на фоні простатиту Цей вид циститу зустрічається в собак старшого віку, коли запалення передміхурової залози (простатит) впливає на стан сечового міхура. Це захворювання виникає через анатомічну близькість простати до сечового міхура та уретри, що сприяє поширенню інфекції. Причини вторинного циститу на фоні простатиту: бактеріальні інфекції простати, що поширюються на сечовий міхур через уретру. Застій простатичного секрету може створювати сприятливе середовище для бактерій; обструкція сечовивідних шляхів. Запалення простати викликає збільшення органа, що ускладнює відтік сечі та сприяє її застою. слабкість імунної системи. Хронічний простатит послаблює місцевий імунітет, сприяючи розвитку супутніх інфекцій. Цей вид циститу має стандартні симптоми і потребує  комплексного обстеження для встановлення діагнозу: загальний аналіз сечі, посів сечі, УЗД та рентгенографія. Лікування передбачає, передусім, комплекс заходів, спрямованих на усунення запалення простати, а також антибіотики, що призначаються на основі аналізу сечі, протизапальні і спазмолітичні препарати, підтримуючу терапію. Пам’ятайте, що своєчасна стерилізація є ефективною профілактикою  захворювань сечостатевої системи. При своєчасному лікуванні вторинний цистит та простатит можна контролювати. У випадках хронічного перебігу потрібен постійний моніторинг і підтримуюча терапія. Цистит після стерилізації у самок Післякастраційне нетримання сечі у самок (інконтиненція) — це ускладнення, яке іноді виникає після стерилізації та інколи плутають із запальним процесом у сечовій системі. Післяопераційний цистит насправді пов’язаний з порушенням гормонального балансу, що впливає на тонус уретри та контроль над сечовипусканням. Причинами післякастраційного нетримання сечі є гормональний дисбаланс, який ослаблює сфінктер уретри; анатомічні особливості (самки з короткою уретрою та собаки великих порід страждають на нетримання сечі частіше), ожиріння (зайва вага збільшує тиск на сечовий міхур і уретру). Симптоми післякастраційного нетримання сечі: виділення сечі під час сну або відпочинку; постійно волога підстилка чи лежак; запах сечі, подразнення шкіри навколо статевих органів; відсутність дискомфорту чи болю під час активного сечовипускання. Для встановлення діагнозу необхідно з’ясувати час появи симптомів після операції, частоту та умови неконтрольованого сечовипускання, провести аналіз сечі та зробити УЗД. Лікування післякастраційного нетримання сечі передбачає: медикаментозне підвищення тонусу сфінктера уретри, гормональну терапію, використання спазмолітиків, контроль ваги, фізіотерапію, а у важких випадках — хірургічне лікування. За перших ознак нетримання сечі у стерилізованої самки важливо негайно звернутися до ветеринара для діагностики та лікування. Інші причини циститу в собак Крім вказаних причин циститу у собак, які відзначаються найчастіше, є й інші, рідкісні форми, які час від часу діагностуються в песиків. Поліпоїдний цистит характеризується запаленням, потовщенням епітелію та утворенням поліпів у сечовому міхурі. Виникає на тлі хронічного запалення. Емфізематозний цистит зустрічається вкрай рідко. Це запалення сечового міхура, пов’язане з наявністю газу в стінці. Зазвичай причиною хвороби є патогенні  газоутворюючі бактерії. Некротичний цистит — тяжка форма, що характеризується некрозом тканин сечового міхура. Ця хвороба пов’язана з важкими інфекціями, травмами, новоутворенням. Якщо ви помітили, що улюбленець турбується, відчуває біль, часто присідає, аби справити потребу, а у сечі з’явився неприємний запах, змінився колір, якомога швидше зверніться до ветеринарної клініки. Чим раніше ви почнете лікування хвостика, тим більше шансів подолати хворобу без подальших ускладнень. Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Хибна вагітність у собак - Стерелізація собаки: плюси і минуси - Догляд за собакою після стерелізаціі - Ознаки вагітності у собак - Догляд за лапками взимку Наші соціальні мережі .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); }

Отит у кроликів

19 листопада 2024 р.

Зміст Отит у кроликів Причини розвитку отиту у кроликів Симптоми отиту Діагностика Лікування Профілактика Кролики – чарівні домашні улюбленці, в цих милих пухнастиків неможливо не закохатися. Чимало людей обирають кроликів як домашніх улюбленців через простий догляд. Адже вухастику не потрібний дорогий корм, нема необхідності щодня водити його гуляти на вулицю, робити щеплення тощо. Однак для того, щоб кролик  прожив разом з вами довге щасливе життя, йому слід створити оптимальні умови і стежити за самопочуттям. Адже кролики – дуже ніжні створіння, а їхні кумедні  вушка – один із найуразливіших органів. Вуха кролика – складний багатофункціональний орган. По-перше, вони відіграють ключову роль у регулюванні температури тіла. Через великі вушні судини кролик може віддавати надлишкове тепло, особливо в спекотну погоду. Це важливо для підтримки стабільної температури тіла, оскільки кролики не можуть пітніти чи активно охолоджуватися через дихання, як інші улюбленці. По-друге, великі вуха кроликів дозволяють їм краще сприймати звуки на значній відстані. Це допомагає пухнастикам в дикій природі швидко виявляти потенційну небезпеку і відповідно реагувати на неї. Вуха кроликів можуть повертатися в різні боки незалежно одне від одного і дозволяють точно визначити напрямок звуку. Вам буде цікаво дізнатись Чим годувати кролика? На жаль, захворювання вушок у кроликів – поширена проблема. Зважаючи на особливості анатомічної будови захворювання вух розвиваються досить швидко і призводять до серйозних ускладнень, якщо вчасно не вжити відповідних заходів. Спробуємо з’ясувати, що найчастіше стає причиною вушних захворювань кроликів, якими симптомами вони характеризуються, як їх лікувати і  які профілактичні заходи дозволять уникнути проблем. Отит у кроликів Отит у кроликів — це запалення, яке розвивається в зовнішньому, середньому або внутрішньому вусі. Про наявність проблеми свідчать свербіж, неспокій, кролик постійно трясе головою, схиляє її на бік, може відмовлятися від їжі. У запущених випадках спостерігаються сірчасті або гнійні виділення з вушної раковини. Якщо отит уражає внутрішнє вухо, в улюбленця можуть виникнути проблеми з координацією рухів і параліч м’язів голови. Отит є доволі поширеним захворюванням у кроликів, зустрічається навіть частіше ніж проблеми із зубами, респіраторні інфекції або розлади травлення. Захворювання спостерігається і як самостійна проблема, і як вторинна при  респіраторних інфекціях, приміром, риніті, чи бактеріальних інфекціях, особливо викликаних Pasteurella multocida. Запалення вуха (отит) у кроликів пов'язане з ринітами через анатомічні та фізіологічні особливості будови цих органів. Кролики мають тісно пов'язані структури дихальних і слухових шляхів, тож інфекція або запалення в одному з цих органів легко поширюється на інший. Наприклад, риніт або запалення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів спричиняють закладення носа, що ускладнює нормальний дренаж слизу. Це призводить до накопичення рідини у середньому вусі, в результаті виникає отит. Важливо розуміти, що риніт та отит бувають взаємопов'язаними станами, і лікування однієї з цих проблем часто потребує оцінки та лікування обох станів. Якщо у вашого кролика спостерігаються симптоми риніту або отиту, слід негайно звернутися до ветеринара для отримання належного лікування. Отит у кроликів може розвиватися як у зовнішньому вусі (отит екстерна), так і в середньому або внутрішньому вусі (отит медіа та інтерна). Основні фактори, що підвищують ризик розвитку отиту: вушні паразити (наприклад, кліщі); невчасне лікування респіраторних захворювань; генетична схильність, особливо у кроликів з довгими висячими вухами. Причини розвитку отиту у кроликів Чинники, що спричиняють запалення вух у кроликів, поділяються на кілька груп. Розглянемо кожну з них детально. Паразити Вушні кліщі (Psoroptes cuniculi) – основний паразит, що викликає вушну коросту у кроликів. Кліщі проникають у вушний канал, викликаючи сильний свербіж, запалення та утворення скоринок. Постійне розчухування вуха спричиняє розвиток вторинної інфекції, яка швидко поширюється на середнє та внутрішнє вухо. Блошині укуси подразнюють шкіру навколо вух, змушують кролика чухати вушка і в результаті розвивається запалення і вторинна інфекція. Кліщі Cheyletiella також можуть впливати на шкіру навколо вух, викликаючи подразнення та запалення, хоча вони частіше зустрічаються на тілі. Якщо запалення вух у вашого улюбленця викликане паразитами, необхідне відповідне лікування, яке обов’язково включає протипаразитарні препарати, призначені ветеринаром. Інфекції Бактеріальні інфекції, які найчастіше викликають запалення вух (отит) у кролика, є наслідком діяльності різних мікроорганізмів. Pasteurella multocida - одна з найбільш поширених бактерій, що викликає різні інфекції у кроликів, включаючи отит. Також вона спричиняє риніт, кон'юнктивіт та абсцеси. При ураженні середнього або внутрішнього вуха Pasteurella часто розвиваються серйозні ускладнення. Staphylococcus aureus – бактерія, що викликає гнійні інфекції, зокрема й у вухах. Вона спричиняє як зовнішній, так і середній отит. Pseudomonas aeruginosa – мікроорганізм, який зазвичай призводить до розвитку стійкого хронічного отиту, що важко піддається лікуванню через природну стійкість збудника до антибіотиків. Бактерія Bordetella bronchiseptica частіше викликає респіраторні інфекції, вона також сприяє розвитку отиту, особливо в поєднанні з іншими бактеріальними інфекціями, зокрема Pasteurella. Ці інфекції можуть розвиватися як самостійно, так і внаслідок ускладнень інших захворювань. Мікози Грибкові інфекції вуха у кроликів зустрічаються рідше, ніж бактеріальні чи паразитарні, але вони теж стають причиною запалення. Грибки роду Aspergillus викликає отомікоз (грибкову інфекцію вуха), особливо якщо кролик має ослаблену імунну систему або інші супутні інфекції. Вушні інфекції, викликані Aspergillus, характеризуються сильним свербінням, запаленням та виділеннями з вуха. Грибки роду Candida є поширеною причиною запалень шкіри ти слизових оболонок, однак інколи вони розвиваються й у вушних каналах, особливо якщо там є пошкодження шкіри. Лікування грибкових інфекцій обов’язково включає антимікотичні препарати. Віруси Вірусні захворювання, які можуть впливати на вуха кроликів, часто опосередковано призводять до вушних інфекцій або ускладнень. Вірусна геморагічна хвороба кролів (RHDV) викликає загальну слабкість, виснажує імунну систему і провокує розвиток вторинних інфекцій та ускладнень, серед яких і вушні проблеми, особливо якщо кролик ослаблений і схильний до бактеріальних або грибкових інфекцій. Міксоматоз – це серйозне вірусне захворювання, що викликається вірусом міксоми (Myxoma virus). Основні симптоми включають набряки та ураження шкіри, зокрема навколо очей та вух. Вторинні інфекції (зокрема, отит) розвиваються через ушкодження шкіри біля вух. Кроляча вірусна респіраторна інфекція часто викликає ускладнення, що поширюються на вуха. У більшості випадків вірусні інфекції не є прямою причиною захворювань вух у кроликів, але вони послаблюють імунітет і таким чином збільшують  ризик розвитку бактеріальних або грибкових інфекцій у вухах. Алергічні отити майже не зустрічаються у кролів, на відміну від собак та котів, однак  часто запалення вух виникає через скупчення сірки або потрапляння до слухових каналів сторонніх предметів (пилу, сіна тощо). Надмірна кількість сірки або дрібні часточки наповнювача, сіна подразнюють внутрішню частину вуха. У кроликів з висячими вушками (порода баранчик) отит розвивається в 100% випадків, якщо не  дотримуватися правил гігієни, оскільки ці пухнастики мають анатомічні особливості будови слухового апарату. Сірка у вусі кролика накопичується природним чином, як частина механізму захисту вуха. Вона допомагає виводити пил, бруд та мікроорганізми з вушного каналу. У деяких кроликів  вушні канали бувають вужі від норми, що ускладнює природне очищення вуха і сприяє накопиченню сірки, а потім – запаленню та розвитку отиту. Симптоми отиту Симптоми цього захворювання досить характерні, однак самолікуванням займатися не варто, адже ви не зможете  точно встановити причину недуги і, відповідно, ефективно лікувати улюбленця. Однак якщо ви побачили у кролика хоча б деякі симптоми отиту, це привід звернутися до клініки для  консультації та встановлення діагнозу. Основні симптоми отиту у кроликів: почервоніння та набряк вушної раковини та вушного каналу; виділення з вуха – гній, рідина або сірка; нахил голови на бік – може свідчити про сильний біль або більш серйозні проблеми з внутрішнім вухом.Нахил голови у кролика є одним з характерних симптомів отиту, особливо якщо запалення поширилося на середнє або внутрішнє вухо. Це часто свідчить про порушення балансу, оскільки ураження внутрішнього вуха впливає на вестибулярну систему, яка відповідає за орієнтацію у просторі та рівновагу. При запаленні внутрішнього вуха нахил голови може супроводжуватися іншими симптомами:  ністагм (мимовільні рухи очей), втрата координації, параліч м’язів на мордочці; свербіж – якщо кролик чеше вушко занадто часто, важливо звернутися до ветеринара для огляду та встановлення точної причини, щоб запобігти серйозним ускладненням втрата апетиту та загальна млявість – ще один симптомами запалення вух. Кролик може втрачати вагу при запальному процесі у вусі з кількох причин. По-перше, це біль і дискомфорт. Запалення вуха є дуже болючим процесом. Біль знижує апетит у пухнастика. Через дискомфорт кролик може менше їсти або зовсім відмовлятися від їжі, що призводить до втрати ваги. По-друге, це стрес. Хронічний біль і постійне свербіння викликають стрес у кролика, який впливає на його травлення і апетит. Стрес також може підвищувати рівень кортизолу, що негативно позначається на метаболізмі. Діагностика Діагностика вушних захворювань у кроликів передбачає кілька етапів. Спершу ветеринар збирає анамнез, з’ясовує умови утримання гризуна, наявність попередніх хвороб, в тому числі пов’язаних з вухами та органами дихання. Це дозволить швидше виявити причину недуги. Для діагностики отиту ветеринар проводить огляд за допомогою отоскопа або ендоскопа, а також відбирає необхідні аналізи для виявлення бактерій чи паразитів, що можуть спричиняти захворювання. Іноді потрібна додаткова візуалізація, наприклад рентген чи МРТ, особливо якщо є підозра на поширення інфекції на середнє або внутрішнє вухо. Часто для підтвердження діагнозу проводять бактеріологічний посів із вушного секрету. Лікування Лікування захворювань вух у кроликів залежить від того, що спричинило хворобу, а також від стадії розвитку захворювання. Основними методами лікування є: призначення антибіотиків, противірусних або протипаразитарних засобів – в залежності від збудника хвороби; місцеве лікування – чистка вух за допомогою антисептичних засобів, використання протизапальних мазей для усунення запалення; хірургічне втручання – у важких випадках, приміром, за наявності абсцесів або хронічного отиту, необхідна операція для видалення гною та уражених тканин; допоміжна терапія – імуностимулятори, знеболювальні та протизапальні засоби, вітаміни для поліпшення загального самопочуття  і усунення дискомфорту Лікування отиту в середньому може тривати від 3 до 6 тижнів. У деяких важких випадках підтримуюче лікування проводиться пожиттєво. Профілактика Прості профілактичні заходи дають можливість убезпечити пухнастих улюбленців від більшості проблем з вушками. Профілактика не потребує багато часу чи зусиль, однак дає чудові результати й дозволяє на ранніх стадіях виявляти проблему та усувати її швидко і без стресу для улюбленця. Головним профілактичним заходом є регулярний огляд вушок кролика – 1-2 рази на тиждень – щоб своєчасно помітити проблему. Щоб уникнути більшості  хвороб, в тому числі й отиту, підтримуйте чистоту та гігієну у помешканні кролика: регулярно міняйте підстилку, мийте годівниці та іграшки, прибирайте зіпсований корм, захищайте улюбленця від потенційних джерел інфекції, зокрема, паразитів. Навіть якщо кролик не буває на вулиці, регулярно проводьте профілактику бліх та кліщів. Пам’ятайте, що збалансований повноцінний раціон – запорука здоров’я, міцного імунітету та чудового зовнішнього вигляду улюбленця. Також важливо, щоб малюк отримував достатню кількість рідини. Стрес є причиною багатьох захворювань кроликів, бо він послаблює імунітет і робить організм вразливим для цілої низки недуг. Аби запобігти проблемі, створіть для улюбленця спокійні стабільні умови життя, уникайте різких змін оточення, раціону, мінімізуйте контакти з іншими улюбленцями, особливо собаками та котами.  Якщо у вашій місцевості поширені певні захворювання кроликів, ветеринар може запропонувати щеплення. .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); } Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Як дізнатися, чи щасливий ваш кролик (5 ознак, на які варто звернути увагу) - Як доглядати за декоративним кроликом - Найкращі породи декоративних кроликів Наші соціальні мережі

Шкірні захворювання у котів

30 липня 2024 р.

Зміст Загальні ознаки шкірних захворювань Типи шкірних захворювань у котів Паразитарні інфекції Грибкові ураження Харчова алергія у кота Атопічний дерматит Травми Діагностика та лікування шкірних захворювань у котів В ідеалі шерсть кота має бути чистою та пухнастою, а шкіра – гладкою та м'якою. Якщо при погладжуванні ви виявили ущільнення, ділянки оголеної шкіри, почервоніння, лущення та інші ознаки подразнення, то у кота, можливо, є шкірне захворювання, що потребує лікування. Поспостерігайте за вихованцем. Якщо він став частіше вилизувати і чухати певні ділянки тіла, особливо ті, де ви помітили проблеми зі шкірним покривом, варто звернутися до ветеринарної клініки. Навіть сухість шкіри, лупа та підвищене випадання шерсті можуть вказувати на проблеми зі здоров'ям. Тому не ігноруйте таку поведінку вихованця, а проконсультуйтеся з ветеринаром. Причин, через які кішка відчуває дискомфорт, сверблячку, втрачає шерсть, є безліч, і лише фахівець на основі огляду та лабораторних досліджень поставить правильний діагноз і призначить відповідну терапію. Загальні ознаки шкірних захворювань Шкіра - окремий і найбільший орган організму, він має складну будову та виконує безліч важливих функцій. На жаль, шкірні захворювання також надзвичайно поширені серед домашніх вихованців. Раніше вважалося, що якщо у кішки висип або часткова алопеція (облисіння окремих ділянок тіла) – це 100% лишай. Інші захворювання навіть не розглядали. Однак ветеринарна медицина постійно розвивається, способи дослідження та лікування удосконалюються. На сьогодні відомі різноманітні незаразні та заразні захворювання шкіри у кішки. У цій статті ми спробуємо докладніше розповісти про часті захворювання шкіри мурчиків і розібратися, як допомогти улюбленцю в кожному конкретному випадку. Типи шкірних захворювань у котів Більшість дерматологічних хвороб мають схожі симптоми: почервоніння, свербіж, лущення, висипання, лупа, випадання шерсті, тварина постійно чухається, нервує, навіть може втрачати вагу. Найчастішими причинами, що викликають захворювання шкіри є: 🐾 паразитарні інфекції: алергічний блошиний дерматит, підшкірні кліщі; 🐾 грибкові ураження; 🐾 харчова алергія; 🐾 атопічний дерматит – сезонна алергія на пилок певних рослин, миючі засоби, ароматизатори, парфуми, лаки, фарби та ін.; 🐾 травми. Спробуємо розібратися, чим характеризується кожне з перерахованих шкірних захворювань, які симптоми для нього характерні. Паразитарні інфекції Паразитарні інфекції зустрічаються у всіх котів без винятку: і у вуличних, і у тих, хто мешкає в будинку, але має доступ на вулицю, і у вихованців, які взагалі не виходять за межі квартири. Найбільш поширеним захворюванням є блошиний дерматит. Алергічний блошиний дерматит – реакції шкіри на укус блохи. Вважається, що близько 80% дерматитів у домашніх улюбленців, котів і собак, викликає слина бліх – дуже сильний алерген. Якщо проводити паралелі з людьми, то приблизно такі самі відчуття у багатьох із нас викликають укуси комарів. На місці укусу комахи ми відчуваємо свербіж, печіння, іноді біль. Шкіра навколо укусу набухає, червоніє, ущільнюється, іноді стає гарячою. Шкіра кішок так само реагує на слину бліх. На жаль, блохи дуже легко проникають у будь-яке житло, і власники вихованців недооцінюють цю небезпеку. Блохи та їхні яйця легко потрапляють у квартири на взутті, одязі, предметах, які деякий час перебували на вулиці. Блохи легко можуть пробратися у ваше житло по вентиляції, із загального коридору, з підвалу та ін. Дуже важко позбавитися бліх, які живуть під ванною або зуміли сховатися під плінтуси. Тому так важливо регулярно проводити профілактику бліх у кішок, навіть якщо ваш мурчик абсолютно домашній і не виходить на вулицю. Пам'ятайте, що блохи небезпечні не лише тому, що кусають, викликаючи дискомфорт у вихованця та провокують алергію. Ці комахи є переносниками небезпечних захворювань та внутрішніх паразитів, які можуть передаватися людям. .uc346ad756868e11c7e7c68279bcb5ab4{padding:0;padding-top:1em!important;padding-bottom:1em!important;width:100%;display:block;font-weight:700;background-color:#DFCCE6;border:0!important;border-left:4px solid #C2E768!important;text-decoration:none}.uc346ad756868e11c7e7c68279bcb5ab4:active,.uc346ad756868e11c7e7c68279bcb5ab4:hover{opacity:1;transition:opacity 250ms;webkit-transition:opacity 250ms;text-decoration:none}.uc346ad756868e11c7e7c68279bcb5ab4{transition:background-color 250ms;webkit-transition:background-color 250ms;opacity:1;transition:opacity 250ms;webkit-transition:opacity 250ms}.uc346ad756868e11c7e7c68279bcb5ab4 .ctaText{font-weight:700;color:#141414;text-decoration:none;font-size:16px}.uc346ad756868e11c7e7c68279bcb5ab4 .postTitle{color:#25b605;text-decoration:underline!important;font-size:16px}.uc346ad756868e11c7e7c68279bcb5ab4:hover .postTitle{text-decoration:underline!important} Читайте також:  Випадання шерсті у котів: ознаки та профілактика Мікроскопічні кліщі – ще один паразит, що викликає дерматологічні проблеми котів. Отодектоз – захворювання, спричинене кліщем Otodectes cynotis. Цей вид кліща паразитує на шкірі тварини, не проникаючи у її товщу. Область паразитування – зовнішній слуховий прохід, інших місцях спостерігається дуже рідко. Зараження відбувається при контакті з іншими тваринами чи інфікованими предметами побуту. Найчастіше на отодектоз хворіють молоді коти, хоча зустрічається захворювання і в дорослих вихованців. Варто відзначити, що у котів хвороба відзначається набагато частіше, ніж у собак, тому якщо мурчик часто чухає вухо, трясе головою, виявляє занепокоєння, не залишайте ці симптоми поза увагою. Зараження супроводжується свербінням у ділянці вух, лоба, шиї. У вушках кішки з'являється багато чорної сірки, улюбленець сильно чухає вуха, може подряпати їх та шкіру навколо до крові. Нотоедроз – ще одне паразитарне захворювання котів, що викликається підшкірними кліщами Notoedres cati. Ці кліщі мають здатність зариватися в шкіру і відкладати там яйця. Процес життєдіяльності кліща викликає сильний свербіж та дискомфорт у вихованця. Найчастіше схильні до захворювання коти з ослабленим імунітетом. Найбільш поширений спосіб зараження нотоедрозом – від хворої тварини. У навколишньому середовищі кліщ не може прожити довго, проте легко перебирається з хворої тварини на здорову або передається через спільні іграшки, лежаки та інші предмети. Кліщ Notoedres cati має свої улюблені місця на тілі кота. Найчастіше паразити локалізуються на краях вушної раковини, а потім поширюються на голову та шию. Надалі ураження поширюється інші частини тіла - дистальні ділянки кінцівок і перианальную область. Симптомами ураження кліщом Notoedres cati є: 🐾 надзвичайно сильний свербіж; 🐾 у кота на шкірі скоринки сірого кольору у місцях, де самки кліщів відклали яйця та загинули; 🐾 потовщення та деформація шкірного покриву, поява складок; 🐾 часткове або повне випадання шерсті на ділянках активності паразитів; 🐾 сухість та лущення шкіри, лупа. Найпоширенішим дерматологічним захворюванням у домашніх вихованців є демодекоз. Його викликають підшкірні кліщі, які живуть і розмножуються у волосяних фолікулах та сальних залозах. Паразит видоспецифічний, тому не передається від тварини до людини і навпаки. Котячий демодекоз зустрічається досить рідко і важко діагностується. За статистикою породної та вікової схильності до цієї хвороби немає, але на практиці демодекоз найчастіше зустрічається у високопородних улюбленців або у котів з вулиці. Демодекоз у кішок викликають два різновиди мікроскопічних кліщів - Demodex gatoi та Demodex cati, які відрізняються формою тіла та розмірами. Demodex cati є на тілі котів постійно. Кліщі живуть у волосяних фолікулах і за нормальних умов утримання та хорошого самопочуття кота не викликають дискомфорту. Але при зниженні імунітету після вірусних чи інфекційних захворювань, травм, інших проблем зі здоров'ям, а також при авітамінозі ці демодекси провокують розвиток демодекозу. Захворювання, викликане Demodex cati, вважається не сверблячою і не заразною формою, а при ураженні Demodex gatoi кіт чухається, цей демодекоз заразний. Кліщ живе на поверхні шкіри та передається від однієї особини до іншої при близькому контакті. У представників сімейства котячих демодекоз може протікати у кількох формах: локалізована (область голови, шиї та лапи) та генералізована (значна поверхня тіла). Кліщ досить довго живе у навколишньому середовищі поза організмом тварини, тому власник кішки може принести його на вуличному взутті або верхньому одязі. Після потрапляння в організм тварини кліщ починає свій життєвий цикл, що триває близько місяця. Особливо небезпечний паразит для: 🐾 кішок, які перенесли захворювання, що мають слабкий імунітет; 🐾 літніх улюбленців; 🐾 тварин, які перебувають у стресовому стані; 🐾 котів, які не отримують збалансований корм, повний комплекс вітамінів та належний догляд. Також кліщ демодекс становить особливу небезпеку для кошенят та вагітних кішок. Паразит зазвичай мешкає в місцях, де шкіра тонша і ніжніша - на носі, вухах, лапах, в області очей і рота. Грибкові ураження Крім комах розвиток шкірних хвороб провокують патогенні грибки. Дерматофітія – інфекційне ураження поверхневих шарів шкіри та інших кератинізованих тканин (кігтів та шерсті) грибками родів Microsporum та Trichophyton. Також збудниками лишая у котів можуть бути Trichophyton mentagrophytes (трихофітія), M. persicolor – вони зазвичай переносяться гризунами. Ці два види дерматофітів лише у 5% випадків є причиною захворювання. Вважається, що грибок у котів та собак у 95% випадків є результатом дії Microsporum canis та Microsporum gypseum. Спори дерматофітів здатні дуже довго зберігатися у навколишньому середовищі. Наприклад, Microsporum canis, що потрапили в навколишнє середовище, ще протягом року залишаються здатними до зараження, а інфікована котяча шерсть є потенційним джерелом зараження до 18 місяців. Зараження спорами грибка відбувається при безпосередньому контакті з хворою твариною або під час використання спільних іграшок, лежаків та інших предметів. Потрапляючи на шкіру або шерсть, спори починають розмножуватися, завдяки синтезу кератиназ проникають у роговий шар епідермісу і кутикули волосся. Підвищена вологість, високі температури, надмірне вилизування, погане харчування, вік (молоді тварини у віці до року хворіють частіше), імунодефіцит, генетичні фактори (породна схильність, схильність окремих породних ліній) є підтвердженими факторами, що сприяють розвитку грибкової інфекції. Лишай у кота буває стригучий, рожевий, мокнучий, оперізуючий, висівковий. Інкубаційний період хвороби триває від кількох днів до трьох місяців. Початкова стадія - лишай у кота спочатку характеризується освітленням шерсті на певних ділянках, потім на тілі з'являються безволосі плями округлої форми, спочатку невеликі, але при серйозному ураженні вони збільшуються і охоплюють велику поверхню шкіри. Уражені ділянки покриваються лускатими сірими або різнокольоровими скоринками, бульбашками з рідиною, виразками. Найчастіше ураження помітне на морді, хвості та кінцівках. Сверблячка при цьому гребковому захворюванні не дуже турбує улюбленця. Зверніть увагу, оперізуючий і стрижучий лишай у кота передаються людям! Харчова алергія у кота Харчова алергія у кішок (непереносимість) виникає в результаті реакції організму на певний інгредієнт корму, зазвичай білок. Алергію іноді називають небажаною реакцією на харчовий продукт та визначають як аномальну реакцію на корм чи добавку. Існує два типи небажаних реакцій: реакції, що залучають імунну систему (зазвичай їх відносять до типу харчової алергії) та реакції, що виникають без імунного компонента (зазвичай їх називають харчовою непереносимістю). Алергія може проявлятися протягом усього життя тварини, і в такому випадку продукт, що її викликав, слід повністю виключити з раціону кота. Що викликає харчову алергію чи харчову непереносимість? Можуть пройти місяці чи роки, доки в кота виробиться алергічна реакція на конкретний харчовий продукт. Однак з цього моменту негативна реакція на цей компонент виникатиме у кота практично завжди. Найчастіше алергічна реакція спричинена джерелами білка. Найбільш поширеними алергенами для котів є яловичина, молочні продукти та риба. Якщо у вашої кішки часто спостерігається блювання, діарея, висипання на шкірі, шерсть тьмяніє, стає ламкою і випадає, можлива харчова алергія у кішок. Найбільш поширеними симптомами харчової алергії або харчової непереносимості є: 🐾 блювота; 🐾 діарея; 🐾 метеоризм; 🐾 шкірний свербіж; 🐾 випадання шерсті; 🐾 почервоніння та запалення шкіри; 🐾 хронічні проблеми з вухами; 🐾 уповільнене зростання у кошенят; 🐾 кашель, сопіння та чхання. .purple-border { border: 2px solid purple; padding: 10px; margin: 20px; font-family: Arial, sans-serif; } ВАЖЛИВО: деякі симптоми харчової алергії або харчової непереносимості аналогічні симптомам інших серйозних станів, тому проконсультуйтеся з ветеринарним лікарем, якщо помітили у підопічного якісь із них. Харчова алергія або харчова нестерпність проявляються протягом усього життя кота. Основна мета в цьому випадку – виявити та виключити з меню усі продукти, що викликають алергію. Як можна виявити харчову алергію та зрозуміти її причину, встановити які продукти викликають негативну реакцію організму? Щоб встановити, що є причиною виникнення шкірних захворювань харчова алергія або непереносимість, кішці на певний період часу призначають гіпоалергенну дієту. Якщо відбувається поліпшення стану здоров’я  та проблема зникає, вихованця повертають на звичне меню і протягом приблизно двох тижнів спостерігають, чи відновиться свербіж. Якщо з’ясовується, що подразнення шкіри з'являється при використанні звичайного корму та зникає на гіпоалергенній дієті, ставиться діагноз «харчова алергія». Тоді тварині довічно призначають спеціальну дієту, яка не включає продукти, що викликають негативну реакцію організму. Дуже важливо при використанні дієтичного корму не давати медикаментів. Також необхідно виключити якісь їстівні жувальні іграшки (наприклад, сушене м'ясо, хрящі або кістки). Ласощі як винагорода повинні мати той самий склад, що і дієтичний корм. Рекомендується уникати рисових пиріжків, тому що вони часто містять пшеничний наповнювач. Жувальні препарати для профілактики серцевих гельмінтів слід замінити таблетованою формою. Атопічний дерматит Атопічний дерматит зустрічається у котів рідко і за симптомами не відрізняється від інших алергічних реакцій – діагноз у цьому випадку ставиться методом виключення. Атопічний дерматит у кішок – це хронічне дерматологічне захворювання шкіри, яке супроводжується свербінням та різними змінами шкіри. Це відбувається, коли імунна система кота дуже чутливо реагує на певні алергени з навколишнього середовища. Це може бути пилок рослин, пліснява, пилові кліщі, різкі запахи, іноді ті чи інші продукти харчування. Причини котячого атопічного дерматиту різноманітні та складні. Це захворювання обумовлено поєднанням генетичних факторів, впливу навколишнього середовища та імунної системи кота. Кожна кішка може по-різному реагувати на алергени через свою унікальну генетичну структуру та умови життя. Розуміння цих причин має вирішальне значення для ефективного лікування захворювання. Тісна співпраця між власниками улюбленців та ветеринарами важлива для забезпечення кращої якості життя хворих на атопічний дерматит котів. Атопічний дерматит у кота має такі симптоми: 🐾 сильний свербіж; 🐾 почервоніння шкіри; 🐾 часткове випадання шерсті, залисини у кішки; 🐾 лупа, лущення шкіри; 🐾 апатія; 🐾 зниження апетиту та втрата ваги. Травми Під час ігор та прогулянок кішки іноді отримують травми, у ранки потрапляють патогенні мікроорганізми і в результаті розвивається вторинний бактеріальний дерматит. Однак набагато частіше він виникає не від травм сторонніми предметами, а з вини кота. Коли кіт себе вилизує, щось викусує, він травмує шкіру і заносить інфекцію з ротової порожнини – так зазвичай розвивається вторинна бактеріальна інфекція шкіри. Найбільш схильні до вторинного дерматиту кішки з ослабленим імунітетом, після пологів і в період вигодовування, кошенята, у яких імунна система ще не сформувалася, мурчики похилого віку, кішки, що не отримують необхідну кількість вітамінів і правильний догляд. Діагностика та лікування шкірних захворювань у котів Деякі коти можуть страждати одночасно від різних видів алергій. Нерідко харчова алергія та атопія (інгаляційна алергія) супроводжуються гіперчутливістю до укусів комах (у тому числі бліх), яка загалом є характерною особливістю домашніх вихованців. Оскільки алергії взаємно впливають одна на одну, можливо, свербіж при харчовій алергії буде меншим, якщо контролювати блошиний фактор. З того часу, як були розроблені нові безпечні та зручні у використанні методи захисту від бліх, особливо важливо встановити наявність взаємозв'язку сверблячки з укусами цих комах. Дуже важливо забезпечити надійний захист від бліх будь-якій тварині, яка страждає на свербіж! Важливим етапом у діагностиці є анамнез, зіскрібки, цитологічні дослідження шкіри тулуба, мазки з вух. У складніших випадках рекомендовано брати панч-біопсію шкіри. Лікування будь-якого виду алергії починається з профілактики та лікування ураження бліхами, усунення болісної сверблячки – це дозволяє покращити якість життя кота. Також лікар може призначити антибіотики, якщо спостерігається розвиток вторинної бактеріальної інфекції шкіри. Якщо є підозра, що кішка має харчову алергію, то призначається гіпоалергенна дієта на 12 тижнів. Потім лікар проводить так звану провокацію, поступово вводячи в меню кота продукти, які він їв до переходу на дієту. Таким чином вдається з'ясувати, на що саме алергія у вихованця. На жаль, алергопроби не дали значного ефекту у ветеринарії і їх немає сенсу використовувати. Якщо у мурчика виявили лишай або кліщів, то призначається специфічне лікування не тільки хворому коту, але й іншим улюбленцям, які живуть з ним в одному будинку. Щоб ваш котик був здоровий і щасливий, дбайте про його харчування, гігієну, регулярно проводите профілактику паразитів, причому обробляєте не лише улюбленця, але і його речі. Якщо ви помітили у підопічного хоч би незначні відхилення у самопочутті, обов'язково проконсультуйтеся з ветеринаром. FAQ Чи можна запобігти захворюванням шкіри? Так, у 80% можна, дотримуючись графіку обробки кота від паразитів, пропонуючи збалансований якісний корм. Щонайменше раз на рік показуйте улюбленця ветеринару. Що робити, якщо кіт постійно чухається? Зробіть хоча б дві обробки краплями від бліх із інтервалом 14 днів. Якщо свербіж не зник, зверніться до лікаря. Чи можуть шкірні хвороби передаватися від кота до людини? Людям від котів можуть передаватися лишай і, дуже рідко, нотоедроз. Демодекоз є видоспецифічним паразитом. Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: Кліщі у собак. Що робити, якщо вкусив кліщ? Як позбутися ковтунів у кота Девон-рекс догляд та утримання Випадає шерсть у котів Догляд і лікування при сльозотечі у котів Наші соціальні мережі

Дисплазія кульшового суглоба у собак

26 січня 2026 р.

Зміст Що таке кульшовий суглоб і як він працює? Що таке дисплазія кульшового суглоба? Причини ДКС та фактори ризику Діагностика дисплазії кульшового суглоба Лікування — сучасні підходи Профілактика дисплазії кульшового суглоба у собак Попередження! Будь ласка, перед лікуванням зверніться до ветеринарного лікаря за рекомендаціями! Ми не надаємо консультації щодо вибору препаратів і не несемо відповідальності за їх застосування без призначення лікаря, оскільки це може завдати шкоди вашому улюбленцю! Дисплазія кульшового суглоба – досить поширена недуга у песиків, особливо великих порід. Вважається, що це спадкове захворювання і чимало порід мають генетичну схильність до даного порушення. Однак зовсім не означає, що якщо ваш песик належить до групи ризику, то в нього обов’язково буде дисплазія кульшового суглоба. Зовсім ні. Однієї лише природної схильності для розвитку патології недостатньо. Поштовх захворюванню дають численні зовнішні фактори, які надалі прискорюватимуть руйнування суглоба. Якщо ж уникати цих чинників і забезпечити улюбленцю відповідні умови, він проживе здорове й щасливе життя, не маючи проблем із суглобами. У цій статті розповімо вам, що таке дисплазія кульшового суглоба, як вона виникає, чим небезпечна. Також розкажемо про характерні симптоми та можливі способи лікування. Але хотілося б зосередити вашу увагу не на лікуванні, а на профілактиці цього захворювання опорно-рухового апарату, яка не потребує особливих зусиль чи коштів, але вбереже вашого хвостатого від проблем. Що таке кульшовий суглоб і як він працює? Кульшовий (тазостегновий) суглоб — це один із найбільш важливих суглобів опорно-рухового апарату собаки. Він з’єднує стегнову кістку з тазом і працює як куля в чашці: кругла головка стегна щільно вкладається у вертлюжну западину таза. Така будова забезпечує стабільність, амортизацію та ефективну передачу сили під час руху. При правильно сформованому суглобі головка щільно контактує із западиною, а зв’язки та м’язи утримують конструкцію стабільною під час ходи, бігу чи стрибків. Зазвичай у цуценят при народженні суглоби цілком здорові. Але з у віці 3-4 місяці може розвиватися гіперрухливість суглоба, що призводить до порушення ходи, вивихів та розтягування суглобової капсули. Що таке дисплазія кульшового суглоба? Дисплазія кульшового суглоба (ДКС) — це генетично зумовлене і багатофакторне порушення розвитку кульшового суглоба. В цьому випадку голівка стегнової кістки недостатньо щільно прилягає до вертлюжної западини. Це, як вже зазначалося, призводить до нестабільності суглоба, підвивихів і вивихів, передчасного зносу хряща та розвитку остеоартрозу (депресивних дегенеративних змін). Ознаки захворювання можуть спостерігатися в цуценят з 4-місячного віку і в більш старших собак. Важливо розрізняти ознаки втоми чи травм і симптоми ДКС. Дисплазія кульшового суглоба – це не раптове «травматичне» ушкодження, а дефіцит нормального формування суглоба ще в ранньому віці, який проявляється по мірі зростання собаки. Якщо своєчасно не вжити заходів і не зупинити розвиток захворювання, песик може втратити здатність рухатися. Причини ДКС та фактори ризику Головний фактор ризику — це успадкована схильність. Якщо хоча б в одного з батьків були ознаки ДКС, ризик розвитку порушення у потомства значно вищий. Тож якщо ви хочете купити песика, завжди цікавтеся станом здоров’я батьків, їхніми медичними документами та зверніть увагу на умови утримання цуценят. Нагадуємо: при правильному догляді та харчуванні навіть у собак зі схильністю до дисплазії вона практично не розвивається або стає помітною у похилому віці. Тож надзвичайно важливу роль у розвитку хвороби відіграють фактори навколишнього середовища та породні особливості. До них належать: швидкий ріст у цуценят собак великих порід – м’язова маса збільшується, а кістки та суглоби «не встигають» за нею, тому є слабким місцем; надмірна вага – вона значно збільшує навантаження на суглоби; неправильне годування – окрім зайвих калорій мається на увазі надлишок кальцію, вітаміну С та В1 в раціоні цуценят та молодих песиків; часті інтенсивні фізичні навантаження в період росту; травми задніх кінцівок у віці до 12 місяців. Як бачите, дисплазія — полігенне захворювання, яке формується під впливом генетичних та зовнішніх чинників, і саме поєднання цих факторів визначає тяжкість стану. Часто виникає питання: які породи найбільш схильні до дисплазії? ДКС найчастіше зустрічається у середніх, великих і гігантських порід, зокрема: німецьких вівчарок; лабрадорів ретріверів; золотистих ретріверів; ротвейлерів; бернських зененхундів; боксерів; ньюфаундлендів; маламутів та ін. Це пов’язано з їхнім великим розміром, швидким ростом і спадковою схильністю. Симптоми Ознаки дисплазії на початкових етапах хвороби можуть бути неочевидними, тож без уважного спостереження за улюбленцем виявити симптоми на ранній стадії буває важко. Але якщо ваш хвостик належить до породи, схильної до ДКС, приділяйте особливу увагу його поведінці. Найпоширенішими симптомами дисплазії є: кульгавість задніх кінцівок, особливо після ігор або фізичного навантаження; небажання бігати, стрибати, підніматися по сходах; утруднене лягання та вставання – після відпочинку утруднення зі зведенням на лапи особливо помітні; «кролячий» стиль ходи задніми лапами – песик закидає їх убік; швидка втомлюваність під час прогулянок; атрофія м’язів стегна з обох боків; біль при дотику до нижньої половини тіла, особливо в області кульшового суглоба. Симптоми можуть змінюватися від легких до виражених залежно від ступеня дисплазії. Вирізняють чотири ступені розвитку хвороби. На першому етапі центр головки стегнової кістки розташовується на дорсальному краю вертлюжної западини. Суглоб і тканини навколо залишаються незміненими. Другий ступінь ДКС визначається, коли голівки стегнової кістки виходить за межі вертлюжної западини, але 25-45% голівки ще перебувають у  западині і патологічні зміни тканин незначні. Третій ступінь дисплазії – голівка стегнової кістки знаходиться за межами вертлюжної западини, в ній залишається менше 25% голівки і вже є помірні патологічні зміни суглобу. На четвертому ступені ДКС контакт між головкою стегнової кістки та вертлюжною западиною мінімальний або відсутній, вторинні зміни суглоба та тканин явно виражені. Діагностика дисплазії кульшового суглоба Діагностика ДКС зазвичай має два етапи. Перший етап – фізичний огляд собаки. Під час огляду ветеринар оцінює ходу, рухливість кульшового суглоба, амплітуду руху кінцівки, наявність і ступінь болю в суглобах. Огляд передбачає також використання специфічних тестів для визначення рухливості тазостегнового суглоба, наприклад, тест Ортолані. Другий етап – рентген. При підозрі на ДКС у цуценят рентгенографію можна робити вже у віці 4–6 місяців, проте остаточна оцінка проводиться після завершення росту суглобів, тобто після 12 місяців, а для собак великих і гігантських порід – у віці 1,5 року. Рентгенологічна діагностика дисплазії зазичай робиться під наркозом. Чому так? Річ у тім, що для отримання максимально точних знімків потрібно, щоб песик повністю розслабив м’язи, задні лапи мають бути паралельними і витягнутими, а в песиків із дисплазією така поза зазвичай викликає біль. Оскільки правильна інтерпретація знімків та отримання достовірних результатів залежить від правильного укладання чотирилапого, наркоз або застосування седативних засобів є необхідним. У деяких випадках ветеринар може призначити також комп’ютерну томографію. Лікування — сучасні підходи Дисплазія кульшових суглобів вважається невиліковною патологією, тож лікування спрямоване не на повне одужання, а на поліпшення самопочуття, збереження рухливості й усунення дискомфорту, а також на уповільнення розвитку ускладнень. Підхід до лікування, як і консервативного, так і оперативного, залежить від низки факторів, зокрема віку та загального стану песика,  стадії розвитку дисплазії, наявності супутніх патологій. Консервативне лікування передбачає коригування способу життя. Мається на увазі: корекція ваги тіла та перегляд раціону; контроль фізичної активності (регульовані помірні навантаження); фізіотерапія, плавання, масаж; підтримка м’язів. Медикаментозне лікування передбачає використання нестероїдних протизапальних засобів та хондопротекторів. Поєднання всіх цих методів дає хороший результат на початкових стадіях захворювання. Але найбільш ефективним вважається хірургічне лікування. Хірургічне лікування призначається для стабілізації суглоба чи виправлення його форми. Вибір методу хірургічного лікування залежить від віку та самопочуття песика, а також від стану власне суглоба. Цуценятам у віці 4 місяців рекомендований ювенальний симфізіодез. Ця операція дозволяє у повній мірі відновити функцію суглоба, малотравматична і порівняно недорога. У більш пізньому віці використовуються подвійна чи потрійна остіотомія, артропалстика, видалення голівки стегна або повна заміна суглоба. Вам буде цікаво дізнатись: Вітаміни для улюбленців - як додаткова підтримка організму Якщо ви помітили в улюбленця симптоми ДКС, але не маєте можливості одразу звернутися до клініки, як надати першу допомогу? Що робити? Обмежити фізичні навантаження. Подбати, щоб підлога була неслизька, бо ковзання погіршує стан і може призвести до травми. Скоригувати харчування так, щоб песик отримував все необхідне і не переїдав, бо зайва вага створює додаткове навантаження на суглоби. Не давати самостійно знеболювальних без рекомендації ветеринара. Профілактика дисплазії кульшового суглоба у собак Хоч повністю запобігти генетиці неможливо, але ви цілком можете створити умови, за яких у захворювання просто не буде розвиватися або воно дасться взнаки, коли улюбленець досягне похилого віку. Перше і головне: купуючи цуценя завжди детально з’ясовуйте стан здоров’я його батьків. Якщо хоча б в одного спостерігалися симптоми ДКС, ризик захворіти у їхнього потомства збільшується. Цуценята великих порід ростуть досить швидко, тож треба контролювати темпи зростання та вагу, аби не перевантажувати ще слабкі і не розвинені у повній мірі суглоби. Дотримуйтеся рекомендованого режиму годування і давайте корм, призначений для цуценят великих порід – він має збалансований склад, що враховує особливості малюків. У період активного росту, тобто до 1-1,5 років, контролюйте фізичні навантаження хвостика. Вони мають бути помірними, а також не сильно навантажувати хребет та стегна. Травми у цьому віці часто призводять до розвитку ДКС. Ті самі рекомендації стосуються і дорослих собак. Стежте за вагою чотирилапого і коригуйте фізичні вправи, уникаючи тих, які можуть травмувати кульшовий суглоб. Якщо ваш песик входить до групи підвищеного ризику — обов’язкові регулярні огляди у ветеринара з раннього віку. Дисплазія кульшового суглоба — це поширена ортопедична патологія, яка значно впливає на якість життя собаки. Своєчасна діагностика, правильний підхід до лікування та відповідальна профілактика здатні значно покращити самопочуття улюбленця в будь-якому віці. Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Лікування лишаю у собаки — як і чим лікувати стригучий та рожевий лишай у домашніх умовах - Вушний кліщ у собак (отодектоз): симптоми, лікування та профілактика - Випадає шерсть у собаки: причини облисіння та лікування - Як зрозуміти, що у собаки глисти: симптоми, лікування, профілактика - Дирофіляріоз у собак: діагностика, лікування та профілактика - Які препарати для собачки слід використовувати навесні? - Які вітаміни краще для собак Наші соціальні мережі .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); }

Перша допомога кішці при переломах та вивихах кінцівок

14 листопада 2025 р.

Зміст Як кішка може отримати перелом або вивих? Ознаки перелому або вивиху у кота та перша допомога Профілактика травм у котів Переломи та вивихи — не дуже поширена проблема у котів, але коли таке стається, у пет-батьків це викликає справжній шок. Воно й не дивно, адже улюбленець у такому стані відчуває сильний біль, жалібно нявчить, кульгає, а при переломі можливе пошкодження зовнішніх тканин і кровотеча, що взагалі викликає у людей паніку. Щиро бажаємо, щоб у ваших муркотиків ніколи не було таких проблем. Але якщо кішка травмувалася, пам’ятайте, що допомогти їй може лише ветеринарний лікар — самостійно намагатися вправити вивих чи кістку не можна. Ортопедичні захворювання потребують складного і тривалого професійного лікування. Якщо ви вчасно не звернетеся до клініки або спробуєте впоратися з проблемою самостійно, то згодом буде набагато важче повернути коту здоров’я. Саме тому важливо вчасно звертати увагу на порушення ходи та стан здоров’я улюбленця і за найменшої підозри звертатися по допомогу до фахівців. Як кішка може отримати перелом або вивих? Чимало факторів можуть спричинити травми опорно-рухового апарату у котів. Певні породи мають генетичну схильність до вивихів та переломів — це мейн-куни, гімалайські та звичайні перси. Наявність патології визначається у ранньому віці — ще до 6 місяців, тож, обираючи кошеня великої породи, уважно спостерігайте за ним: воно не повинно кульгати чи сковано рухатися. Якщо справа не в генетиці, то найчастіше вивихи та переломи коти отримують через випадіння з вікна чи балкона («синдром висотної кішки»). Статистика свідчить, що понад 35% травм котів — наслідок падіння з балкона або підвіконня. Лише 7% таких улюбленців відбуваються тільки переляком (обходиться без серйозних пошкоджень), самотужки відновлюються після шоку і через деякий час стають цілком здоровими та поводяться, як звичайно. У 93% котиків падіння стає причиною тяжких травм або загибелі. Вам буде цікаво дізнатись Ожиріння у котів Оскільки проблема дуже поширена, зупинимося на ній детальніше. У людей часто виникає питання: невже кіт не бачить, що вікно чи балкон закінчилися, а далі — прірва? Чому він стрибає? У спокійному стані кіт навряд стрибне «в нікуди», але, захопившись спостереженням за метеликом, пташкою або листочком, він забуває про все на світі й може вистрибнути з вікна чи балкона. Наслідки падіння бувають дуже тяжкими: переломи кінцівок, ребер, щелепи, тазостегнового суглоба; внутрішні кровотечі, ушкодження внутрішніх органів; струс мозку; травми хребта тощо. Якщо кіт упав з висоти, то перші дві години є вирішальними. За цей час потрібно доставити його до клініки, провести діагностику й надати невідкладну допомогу. Навіть якщо очевидних уражень немає, пошкодження можуть бути внутрішніми, і вони з часом призводять до дуже сумних наслідків. Тож у цій ситуації головне завдання — обережно й швидко відвезти кота до лікарні. Друга поширена причина переломів та вивихів — невдалий стрибок. Іноді кішки не розраховують відстань між предметами або не знають, що поверхні слизькі, і це призводить до падіння. Наслідком може стати перелом, вивих або пошкодження м’яких тканин (гематома тощо). Навіть у тих котиків, які не виходять на балкон, а за пташками спостерігають через скло або сітку, є ризик зламати лапку, невдало вставивши її у двері чи між меблями. Найчастіше це відбувається під час гри. Груба гра або бійка з іншими котами чи собаками найчастіше стають причинами травм улюбленців, які гуляють на вулиці. В процесі надто активної гри або з’ясування стосунків кішка може підвернути лапку, отримати удар або укус, що призведе до пошкодження суглоба. Також на котиків, які гуляють поза межами будинку, чатує ще одна небезпека — автомобілі, самокати та велосипеди. Саме потрапляння під колеса транспортного засобу спричиняє найважчі множинні переломи та вивихи. Іноді причиною порушень нормальної роботи опорно-рухового апарату стають хвороби: артрит, артроз, остеопороз, вірусні інфекції, пухлини чи просто дефіцит калію в кормі. У цьому випадку кістки стають крихкими, з’єднувальні тканини втрачають пружність, і навіть невелике навантаження може спровокувати перелом або вивих. На жаль, досить часто котики отримують травми через нас, людей: ненароком наступили на лапку, притиснули ногу, впустили з рук. Якщо ви помітили, що кішка не стає на лапку, кульгає або утримує її піднятою, це може бути вивих, перелом, розтягнення чи сильний забій. У будь-якому разі — це невідкладна ситуація, і діяти треба обережно, не завдаючи улюбленцю додаткового болю. Ознаки перелому або вивиху у кота та перша допомога Як визначити, що в кота перелом або вивих? Про це свідчать такі ознаки: кішка не стає на лапу; улюбленець скавчить або нявчить від болю; наявність набряку, синюшності, деформація кінцівки; ненормальне положення кінцівки; вимушена поза, лапа неприродно вивернута; при обережній пальпації — болючість, хрускіт (при переломі); кішка намагається не рухатися, ховається, дихає часто. Як надати коту першу допомогу при вивиху або переломі до відвідування ветеринарної клініки? Передусім не панікуйте, бо ваша тривога передається пухнастику. Постарайтеся заспокоїти улюбленця. Тихо, спокійно та лагідно розмовляйте з ним, не робіть різких рухів і пересувайтеся повільно. Якщо киця агресивна від болю — обережно накрийте її рушником, щоб уникнути подряпин і укусів. Обгортання рушником або ковдрою допоможе обмежити рухливість кішки, а це теж дуже важливо. Постарайтеся визначити, яка частина тіла травмована, і спробуйте знерухомити її. Не намагайтеся вправляти кістки або суглоби самостійно — це може призвести до розриву зв’язок, судин або ще більшого пошкодження суглоба! Навіть якщо очевидних ушкоджень немає або вам здається, що це «лише вивих», без рентгена визначити масштаби проблеми неможливо. Тобто відвідування клініки, рентген та УЗД — обов’язково! Якщо ви бачите, що пошкоджена лапка, обережно спробуйте накласти тимчасову шину — вона допоможе запобігти ускладненням до приїзду в клініку. Якщо киця сильно нервує, не примушуйте: важливо, щоб вона якнайменше рухалася (посадіть кішку у коробку або переноску). Головне правило: ніяких різких рухів і не намагайтеся «виправити» кістку чи суглоб. Ваша задача — знерухомити улюбленця, а не лікувати. Як накласти шину кішці при підозрі на перелом або вивих? Передусім подбайте про власну безпеку, бо кішка в стані стресу і шокована сильним болем може проявляти агресію. Захистіть руки, обличчя та тіло від кігтів та зубів. Потім постарайтеся ласкавими умовляннями та легкими дотиками заспокоїти кицю. Чим спокійнішою вона буде, тим простіше вам буде оглянути її і оцінити травму. Якщо є відкрита рана з кров’ю — спершу зупиніть кровотечу. Якщо в рані видно кістку, бажано накласти вологу пов’язку: можна використати теплу кип’ячену воду. Якщо кінцівка сильно деформована — не торкайтеся рани! Просто зафіксуйте лапу в тому положенні, в якому вона перебуває, не намагайтеся вкласти її «зручніше». Зазвичай у вас немає спеціальної шини, тож доведеться скористатися тим, що є під рукою. Як шину можна використати дерев’яну паличку для їжі, олівець, ручку, ложку, лінійку, шматочок картону або пластику. Обережно прикладіть шину до кінцівки і обгорніть м’якою тканиною. Використовуйте бинт або марлю, а якщо їх немає — підійде носовичок, шарф або чиста шкарпетка. Головне, щоб матеріал був м’який та чистий. Як накладати шину? Якщо кішка сичить від болю або лапа неприродно вивернута — не рухайте її, фіксуйте в тому положенні, в якому вона є. Якщо пухнаста не заперечує — обережно вирівняйте лапку та прикладіть до неї шину від подушечок до ділянки над суглобом. Якщо це передня лапа — до ліктя, якщо задня — до коліна. Потім зафіксуйте бинтом, еластичною стрічкою або іншим підручним матеріалом. Пов’язку накладайте вище та нижче місця травми. Не затягуйте занадто туго! Важливо зберегти нормальний кровообіг у лапі, щоб вона залишалася теплою і не синіла. Перевірте кровообіг: натисніть пальцем на подушечку лапи. При натисканні вона має посвітліти, а потім знову порожевіти через 1–2 секунди. Якщо це не відбулося — послабте пов’язку. Після накладання шини тримайте кицю в спокої та теплі. Дуже обережно покладіть її у переноску або коробку з м’якою підстилкою. Подбайте, щоб їй було тепло, але не перегрівайте. Якщо є зовнішні ушкодження тканин і кровотеча, накладіть на рану щільну пов’язку зі стерильного матеріалу. Якщо кровотеча сильна, бажано на 5–15 хвилин накласти джгут вище рани. Ні в якому разі не давайте знеболювальні препарати для людей! Парацетамол, ібупрофен, анальгін токсичні для котів. Якщо потрібно зменшити біль — терміново зателефонуйте ветеринару і за його порадою дайте коту мелоксикам або кетофен у рекомендованій дозі. Після надання першої допомоги якомога швидше відвезіть улюбленця в клініку! Навіть якщо кішка здається спокійною, рентген необхідний, щоб виключити внутрішні пошкодження. У клініці визначать тип травми (перелом чи вивих), проведуть іммобілізацію або операцію. Важлива інформація! Що не можна робити, якщо кіт травмувався? Не вправляйте суглоби. Не накладайте гіпс або тугу пов’язку без діагнозу. Не давайте людських знеболювальних. Не використовуйте клейку стрічку без тканини під нею — вона може перетиснути шкіру. Не відкладайте візит до лікаря — навіть «легкий» перелом може неправильно зростися і викликати хронічний біль. Профілактика травм у котів Насправді цілком у ваших силах запобігти більшості травм мурчика і зберегти його здоров’я. Просто подбайте, щоб на вікнах і балконі стояли сітки або решітки, щоб улюбленець не впав донизу. Вдома облаштуйте місця для годування, ігор та відпочинку там, де підлога не слизька, або підкладайте килимки, щоб улюбленець не ковзав. Особливо дбайте про маленьких кошенят — їхні кісточки ніжні та крихкі, тому грати з ними треба обережно. Подбайте, щоб меблі та важкі речі в оселі були стійкими, не хиталися і не могли впасти, коли улюбленець буде поруч або спробує на них залізти. Придивляйтеся, коли зачиняєте двері шафи або кімнати, не робіть різких рухів. Очевидно, що особливо ризикують отримати травму котики, які вільно виходять на вулицю. Тож заради їхньої безпеки не дозволяйте гуляти без нагляду або використовуйте шлею. На прогулянці уникайте місць, де багато безхатніх котів та собак, не дозволяйте мурчику контактувати з ними. Якщо вдома є діти, розкажіть їм, як правильно гратися з кішкою, як доглядати, гладити та чого не слід робити. Так ви убезпечите від травм і улюбленця, і дитину. Маємо надію, що ці поради допоможуть вам надати своєчасну та якісну допомогу котику у випадку травми, а ще більше сподіваємося, що вони вам не знадобляться, і ваші улюбленці будуть веселі та здорові. Хочеш дізнатися більше? Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче: - Як зрозуміти що у кота глисти: поради щодо лікування гельмінтозу - ТОП-10 найкращих кормів для котів - Закриті туалети для котів - Стерилізовані коти - Як купати кота? Наші соціальні мережі .list__ul-blog{ list-style: none; padding: 0; margin: 0; display: flex; flex-direction: column; row-gap: 15px; } .link__ul-blog::before{ position: absolute; left: 0; } .text ul li::before { content: "" !important; position: absolute; left: 0px; } .item__ul-blog{ position: relative; display: block; padding: 0.4em 0.4em 0.4em 2em; margin: 0.5em 0; background: #f5f5f5; text-decoration: none; border-radius: 0.3em; transition: 0.3s ease-out; color: #585858; font-size: 16px; } .item__ul-blog::before{ content: '\2714'; counter-increment: li; position: absolute; left: -1.3em; top: 50%; margin-top: -1.3em; background: #A2C617; height: 2em; width: 2em; line-height: 2em; border: 0.3em solid white; text-align: center; font-weight: bold; border-radius: 2em; transition: transform 0.3s ease-out; } .item__ul-blog:hover{ background: #A2C617; } .item__ul-blog:hover::before { transform: rotate(360deg); }